Місто "Фронтальєрів" (ділові зв'язки та переміщення греків Маріуполя в останній чверті XVIII ст.)

Включившись у надзвичайно важливу для регіону торгівлю сіллю, греки встановлювали ділові зв’язки з українськими козаками, що займалися чумацьким промислом. Так, серед близько двадцяти маріупольських підпри-ємців, що торгували 1781-1782 рр. сіллю, шестеро закупили її у чумаків27. Оскільки на час переселення греків бахмутські, таганрозькі, курські та ін. купці та міщани уже зайняли у цьому бізнесі свої міцні позиції, маріупольські торговці відразу почали налагоджувати з ними практичні відносини, досить успішно вибудовуючи власні ділові мережі у цій ділянці28.

Розвиток ділових зв’язків етнічної громади Маріуполя, будучи ключовим чинником її економічного життя, виконував також ряд соціальних функцій. Найважливішими з них були, по-перше, протекторна, що відповідала потребі переселенців у захисті особистих та спільних інтересів. Встановлення міцних і надійних ділових зв’язків створювало певні гарантії для переселенців при виникненні несприятливих ситуацій та загрозливих зовнішніх обставин. Подруге, розвинені мережі ділових стосунків громади міста до певної міри слугували засобом соціальної адаптації, оскільки допомагали вирішувати не лише різноманітні практичні питання, але й проблеми пристосування до нових економічних та соціокультурних умов.

Завдяки «зовнішнім» діловим контактам з представниками поліетнічного регіону, часом гостро конфліктного характеру, члени громади пристосовувалися до прийнятої системи норм і цінностей, що з часом нейтралізувало негативні чинники включення грецьких підприємців до нового соціального простору (див. додаток № 4), підвищувало впевненість та конкурентоспроможність етнічної групи. Нарешті, тісні ділові контакти всередині громади сприяли її консолідації та підтриманню спільної культурної та етнічної ідентичності.

Регіон відрізняв «не лише порівняно пізніший час входження до Російської імперії, географічні особливості, природно-кліматичні умови, етнічний і конфесійний склад людності, але й, найбільше, економічний потенціал... «30. Однак в імперський період багатий резерв цих чинників так і не був реалізований у повному обсязі. На практиці державна система прагнула домогтися досягнення певних економічних, політичних та адміністративних стандартів життєдіяльності регіону, нав’язувала йому певні стереотипи етно- соціального та етнокультурного середовища. Зрештою, конкретні політичні й адміністративні практики реалізації російського проекту перетворення етнічних громад Надазов’я на складову частину імперського простору, не зважаючи на дію системи економічних пільг, здебільшого не створювали умов для повноцінного соціокультурного розвитку та органічної господарсько-економічної діяльності грецької спільноти. Впроваджувані комплекси заходів, серед котрих були як методи заохочення, так і адміністративно-силові способи впливу, загострювали для прибулої грецької людності проблему виживання. Досить ефективною, хоча й неусвідомленою, відповіддю греків на ці виклики у досліджуваний період було поширення неформальних практик господарювання.

Зазвичай до неформальних сфер господарювання відносять діяльність дрібних хазяйств, а також індивідуальні економічні практики. У більш широкому розумінні це поняття включає будь-яку незареєстровану та нелегальну економічну діяльність (таку, як контрабанда тощо), а також осіб, котрі працюють в індивідуальному порядку без офіційного дозволу та реєстрації31.

Частку зайнятих неформальними господарськими практиками мешканців Маріуполя дуже важко оцінити кількісно. Однак з того, що нам відомо, з очевидністю проявляється неоднорідність їхнього спектру. На одному його краї знаходяться ті, хто надавав певні послуги (наприклад, лікаря чи вчителя, найманого робітника у господарстві) та виробники різноманітних продуктів у власній господі для продажу – тобто, зайняті малокваліфікованою і малопродуктивною (і водночас важкою) працею, спрямованою на забезпечення простого виживання сімей. На іншому – приховані практики підприємців, що прагнуть у такий спосіб отримати збільшений прибуток (відповідно, неоподаткований). Серед документів Грецького суду знаходимо такі, що розкривають обидва види стратегій неформального господарювання. До першого належать досить численні згадувані у реєстрах суду прибулі до міста і тимчасово вибулі наймані робітники та заробітчани: зокрема, «Кримського півострова міста Козлєва татарин Хочай Чомаєв з братом Ахаєм, що за наймом для доставки у місто Ростов вірменину Рейзу Киркору, не доїхавши, тут у Маріуполі бакалію з рук збув... «32, або «Кримського півострова карасу-базарський житель Салават Агметанов, що за наймом греку Хаджи Фотію в місті Маріуполі бакалію доправив і з рук збув... «33, маріупольський житель «грек Тодор Юрієв з товаришами Савою та Євстратієм Бахмутського повіту у різні місця для заробітку шевською майстерністю» виїхали з міста на три місяці та ін.

Для розглядуваного початкового періоду становлення ділових зв’язків греків у новому регіоні було характерним поширення такої категорії населення, як постійні мігранти – особи та члени їх сімей зі своєю специфічною стратегією виживання, котра полягала у постійній зміні місця / країни проживання. До цієї категорії варто віднести також жебраків, бродяг та інших осіб, життєдіяльності яких була притаманна особлива соціальна поведінка, однак вона також тяжіла до неформальних соціально-економічних відносин.

Типовим прикладом тут можна вважати випадок здійснення 1794 р. провадження Маріупольським грецьким судом щодо двох осіб у справі про порушення ними режиму пересування та ведення лікарської практики без офіційних дозволів. У матеріалах справи Грецького суду відклалися серед інших найбільш інформативні документи – особисті покази кримської грекині Катерини Осипової (за першим чоловіком, Пармаксиз), та її супутника бродівського єврея Мойсея Лейбовича (див. додаток № 3). Як свідчили затримані під клятвою, до Маріуполя вони прибули з Таганрогу, а перед тим їм довелося багато блукати містами Російської імперії та Криму (Нахічевань, Севастополь, Балаклава, Бахчисарай та ін.). Не маючи медичної освіти (та й