Місто "Фронтальєрів" (ділові зв'язки та переміщення греків Маріуполя в останній чверті XVIII ст.)

Серед новіших, але більш перспективних векторів комерційних пересувань маріупольських греків на той час усталюється таганрозький. Його значення обумовлювалося важливістю експортних операцій через морський порт. «... До Таганрозького порту приходять кораблі з різними біломорськими, а іноді неврангійськими винами, доставляючи при тому родзинки, фініки, винні ягоди, ріжки, імбир, каву, мигдальні турецькі та волоські горіхи, лимонний сік, лимони, помаранчі, апельсини, дерев’яне масло, маслини, ладан, смирну, сарацинське пшоно, турецький тютюн і турецькі шовкові та бавовняні матерії; а звідси відпускаються здебільшого залізо, ікра, масло коров’яче, сало, прядиво, шкіри та інші дозволені товари»25. Зв’язки Маріуполя з Таганрогом були стабільно інтенсивними: упродовж року греки- містяни отримали 57 «білетів», що давали дозвіл на комерційні поїздки понад 80 особам26.

Зрештою «урбанізоване» (звісно, цей термін можна вжити лише з певними застереженнями) сільське господарство, зокрема його тваринницька галузь, як невід’ємна складова тогочасного господарсько-економічного життя маріупольської громади, також спонукала її до постійного при- і транскордонного руху. Хоча для потреб розвитку тваринництва греки мали поблизу околиць міста 12 тис. десятин землі під вигін, утім специфіка їхніх господарств потребувала організації сезонного випасу отар і худоби на далеких пасовиськах. Здебільшого вони розташовувалися у ногайських степах уздовж р. Молочні Води, що не були під контролем Росії на той час. Для того, щоб оглянути свої отари і череди, провести їх необхідне лікування, заготівлю овечої вовни тощо маріупольським господарям у супроводі своїх робітників доводилося періодично перетинати кордон верхи на конях (іноді на повозах), здебільшого упродовж осінніх та наприкінці зимових місяців.

Отже, аналіз інтенсивності та напрямків переміщень греків підводить до висновку, що на початку 1781 р. – наступного після їхнього поселення у Маріуполі – будь-якої кардинальної зміни у спрямуванні ділової активності купецтва та міщан не відбувалося. Їхня поведінка свідчила про переважне збереження моделей, стратегій, задач та навіть режимів підприємницької практики, усталених з часу проживання в Криму.

Незважаючи на досить широку географію торговельних зв’язків грецької громади Маріуполя спершу після переселення, активність різних напрямків ділових контактів була нерівномірною. Переважна більшість переміщень купецтва і міщан скеровувалася до традиційних місць кримської торгівлі – прикордонних міст і фортець (Черкаськ, Ростовська й Олександрівська фортеці тощо). Вельми інтенсивну динаміку у цей час зумовлювала участь міських греків у транскордонних операціях соляної торгівлі, відправними пунктами яких були солеварні та митні застави (бердянські й кримські соляні озера, Петровська фортеця). Економічні зв’язки з містами Кримського півострову у цей період були недостатніми, оскільки зовнішньоторговельна політика Росії стримувала господарську ініціативу переселенців і не сприяла налагодженню стабільних торговельно-економічних відносин з Кримом.

Натомість уже з другої половини 1781 р. спостерігається поступове урізноманітнення географії ділових маршрутів греків-містян, головним чином у напрямку внутрішніх губерній та регіонів. До постійного курсування, зумовленого здійсненням експортних операцій, короткочасних поїздок у межах повіту та у донські фортеці долучаються періодичні подорожі на більш далекі відстані, триваліші за часом. Відтепер у списках реєстрації дозволів на виїзд, виданих Грецьким судом, мета поїздки втрачає географічну конкретність формулювання і часто зазначається: «у різні великоросійські та малоросійські місця по торговельному промислу», іноді – у «місця Харківського намісництва по торговому промислу». Більшість з тих, хто виїхав за таким невизначеним напрямком, не планували повернутися додому того ж року, отримуючи подорожні документи на термін від шести місяців до одного року. У віддалені поїздки впродовж другої половини 1781 р. маріупольські підприємці вирушали понад 50 разів.

Відсутність наперед визначеного маршруту переміщень у цей період вказує на те, що маріупольські підприємці, подолавши перші кроки важкої соціальної адаптації, починали прагнути до розширення діяльності, зав’язування нових соціальних та економічних контактів. На цьому етапі грецький торговець змушений був здійснювати соціокультурне орієнтування та осмислювати безліч зовнішніх і внутрішніх (у тому числі бюрократичних, соціально-культурних, політичних та економічних) чинників устрою нового для себе суспільства. Незважаючи на очевидну складність та до певної міри ризикованість такої подорожі, грек-підприємець найчастіше діяв індивідуально, лише зрідка брав у супровід когось з робітників (зазвичай українців).

Ділові зв’язки грецької громади Маріуполя. Засноване на прикордонні місто, з його різнобічними торговельними зв’язками, формувалося як простір міжрегіональної економічної взаємодії та міжкультурних контактів, для яких сама специфіка міського життя надавала широкі можливості. У буденній підприємницькій (і службовій) діяльності окремих членів міської общини встановлювалися ділові зв’язки грецької громади. Здебільшого ці відносини складалися за необхідності у практичних соціальних контактах і були досить усталеними Але частина ділових стосунків виникали як випадкові або спонтанні контакти людей, зумовлені обставинами ділової практики (див. додатки № 1, 4).

Відповідно, формування, розвиток і підтримання ділових відносин базувалися на прийнятті спільних соціальних норм та цінностей, на взаємному дотриманні принципів довіри. Змістове наповнення ділових зв’язків утворювали міжособистісні стосунки, солідарність, прагнення до кооперації та взаємної підтримки. Отже низка архівних