Антропологізм як чинник гуманізації освіти (теоретико-концептуальні основи)

НАЦІОНАЛЬНИЙ ПЕДАГОГІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ МЕНІ М. П. ДРАГОМАНОВА

 

АНОСОВ ІВАН ПАВЛОВИЧ

 

УДК 37. 011

 

АНТРОПОЛОГІЗМ ЯК ЧИННИК ГУМАНІЗАЦІЇ ОСВІТИ (ТЕОРЕТИКО-КОНЦЕПТУАЛЬНІ ОСНОВИ)

 

13. 00. 01 – загальна педагогіка та історія педагогіки

 

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня доктора педагогічних наук

 

Київ – 2004

 

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана на кафедрі теорії та історії педагогіки Національного педагогічного університету імені М. П. Драгоманова Міністерства освіти і науки України.

Науковий консультант: доктор філософських наук, професор, академік АПН України Андрущенко Віктор Петрович, Національний педагогічний університет імені М. П. Драгоманова, ректор.

Офіційні опоненти: доктор педагогічних наук, професор, академік АПН України Кузь Володимир Григорович, Уманський державний педагогічний університет імені П. Тичини, ректор; доктор психологічних наук, професор академік АПН України Бех Іван Дмитрович, Інститут проблем виховання АПН України, директор; доктор філософських наук, професор, Муляр Володимир Ілліч, Житомирський державний технологічний університет, кафедра гуманітарних наук, завідувач.

Провідна установа: Харківський державний педагогічний університет імені Г. С. Сковороди, кафедра загальної педагогіки, Міністерство освіти і науки України, м. Харків.

Захист відбудеться “_30__”___вересня____2004 року о 1400 годині на засіданні спеціалізованої Вченої ради Д 26. 053. 01 у Національному педагогічному університеті імені М. П. Драгоманова (01601, м. Київ, вул. Пирогова, 9).

З дисертацією можна ознайомитися у бібліотеці Національного педагогічного університету імені М. П. Драгоманова (01601, м. Київ, вул. Пирогова, 9).

 

 

Актуальність теми. У сучасних демократичних перетвореннях універсальний характер проблем людини актуалізується в цілому комплексі питань, найважливішими з яких є питання освіти та педагогіки. Зміна методологічної орієнтації освіти – з формування особистості на стратегію її розвитку й саморозвитку – вимагає від педагогічної теорії і практики зосередження уваги на осмисленні природи людини, її внутрішнього світу, на закономірних зв’язках цього світу з усіма зовнішніми впливами, на створенні гуманних відносин в освітньому середовищі. Ці завдання певною мірою реалізуються в різних напрямках модернізації освіти: диференціації, диверсифікації, багаторівневості, фундаменталізації, комп’ютеризації, індивідуалізації, безперервності, гуманізації і гуманітаризації, які вважаються категоричним імперативом ХХІ століття і які зазначені в основних документах, прийнятих у рамках Болонського процесу.

Однак у пошуках адекватних вимогам часу технологій навчання і виховання педагогіка, використовуючи людинознавчий потенціал багатьох наук, не має достатнього теоретичного обґрунтування щодо використання інтегрованих антропоцентричних знань в освітньому процесі й методологічного – для науково-педагогічного дослідження проблем людини.

Отже, основною суперечністю, що спонукала до спроби усунення її у межах дисертаційного дослідження, є невідповідність між значним обсягом накопичених антропологічних знань і неможливістю їх використання у теорії та практиці освіти через відсутність теоретико-концептуальних комплексних систем і принципів реалізації цих знань у процесі розвитку людини, яка навчається. Ми виходимо з того, що розв’язати цю суперечність допоможе антропологізм як особливий спосіб аналізу проблем людини з погляду діалектики її внутрішнього і зовнішнього світу в конкретному освітньому контексті.

На шляху до розв’язання вказаної суперечності виникає низка протиріч, які необхідно усунути. Головними серед них вважаємо такі: протиріччя між інтеграцією антропологічних знань і перенесенням природничо-наукових методів у педагогіку; протиріччя між наявністю філософсько-освітніх антропологічних ідей та концепцій і відсутністю науково-концептуальних розробок нових гуманістично-орієнтованих технологій, які б спиралися на антропологічну методологію; протиріччя між широким впровадженням інноваційних педагогічних технологій і відсутністю їх антропологічної експертизи; протиріччя між значним обсягом антропологічної вітчизняної і світової спадщини й незатребуваністю цього потенціалу в гуманізації освіти.

Зважаючи на вказані протиріччя, цілком очевидною є значущість дослідження антропологізму як методологічної і теоретичної основи для освіти, для визначення її мети, перебудови всієї системи освіти відповідно до нових цілей навчання й виховання. Пояснюється це ще й тим, що антропологізм актуалізує й інтегрує в педагогіку різноманітну інформацію про людину, яка навчається, дає можливість провести антропологічну експертизу педагогічних концепцій, зорієнтованих на марксистську методологію, метою якої було не виявлення і розвиток індивідуального, унікально-особистісного в людській природі, а навпаки, прагнення “усереднити”, знеособити ці особливості. Така однобічна методологія повинна змінитися ще й тому, що величезний людинознавчий потенціал, сформував у більшості педагогів уявлення про те, що конкретних знань про людину достатньо, щоб з їх допомогою впливати на тих, хто навчається.

Антропологічна традиція освіти має тривалу історію. У вітчизняній філософсько-суспільній думці проблема антропологічного розуміння людини була висвітлена в працях Г. Сковороди, М. Гоголя, П. Юркевича, В. Зеньковського, К. Ушинського та інших. Проблема антропологізму привертає увагу й сучасних вітчизняних і російських педагогів (Б. Бім-Бад, В. Зінченко, М. Култаєва, Б. Мещеряков, С. Кузьміна, Н. Радіонова, О. Сухомлинська, М. Холодна та ін.).

Незважаючи на актуальність проблеми, вона певною мірою, залишається поза межами використання у педагогічній практиці і не означена в теоретичних обґрунтуваннях гуманізації освіти. У той же час сучасна освітня діяльність вимагає нагального розв’язання злободенних суперечностей у навчанні та вихованні, зокрема шляхом використання синтезувальних можливостей антропологічного підходу.

Поширення в освіті ідей зарубіжних дослідників педагогічної антропології в 60-70 роках ХХ століття (Р. Бенедікт, О. Больнов, Й. Дерболав, Р. Лохнер, М. Мід, Г. Рот та ін.), вітчизняні наукові розвідки того чи іншого аспекту антропологізму в контексті освітніх змін (Б.