Екологічний рух в Україні (історичний аспект)

ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ІМЕНІ ЮРІЯ ФЕДЬКОВИЧА

 

АЛЕКСІЄВЕЦЬ Марія Олександрівна

 

УДК 329. 7 (477)

 

 

07. 00. 01 – історія України

 

 

ЧЕРНІВЦІ – 1999

 

Дисертацією є рукопис. 

Робота виконана в Тернопільському державному педагогічному університеті імені Володимира Гнатюка, Міністерство освіти України. 

Науковий керівник – доктор історичних наук, професор

 Васюта Сергій Іванович, 

Тернопільська академія народного господарства, кафедра українознавства

Офіційні опоненти: доктор історичних наук, професор

Ботушанський Василь Мефодійович, 

Чернівецький державний університет імені Юрія Федьковича,завідувач кафедри історії України.

 доктор історичних наук, професор

Стрішенець Микола Михайлович, 

Тернопільська академія народного господарства, завідувач кафедри історії і філософії. 

Провідна установа -Львівський державний університет 

імені Івана Франка, кафедра новітньої історії України, Міністерство освіти України, м. Львів.

 

Захист дисертації відбудеться « 9 « липня 1999 р. о 12 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 76. 051. 03 в Чернівецькому державному університеті імені Юрія Федьковича (274000, м. Чернівці, вул. Кафедральна, 2, 14-й корпус). 

З дисертацією можна ознайомитися у бібліотеці Чернівецького державного університету імені Юрія Федьковича (274000, м. Чернівці, вул. Лесі Українки, 23). 

Автореферат розіслано « 4 « червня 1999 р. 

 

 

Актуальність теми дослідження зумовлена загостренням екологічної ситуації в Україні, що загрожує навколишньому природному середовищу, здоров’ю, життю людини, існуванню нації. Україна успадкувала надзвичайно суперечливий та складний комплекс екологічних проблем – забруднені промисловими відходами, пестицидами й радіонуклідами повітря, ґрунти, водойми, значною мірою вичерпані природні ресурси, скорочується видова різноманітність рослинного і тваринного світу, руйнуються унікальні національні природні ландшафти. Антропогенний вплив на довкілля спричинює порушення кругообігу речовин і енергії в біосфері, погіршує стан здоров’я людей. Криза екосередовища поглибилась еколого-техногенними катастрофами на Дністрі, у Чернівцях, у Дніпродзержинську та глобальною – на Чорнобильській АЕС. Нині Україна є однією з найбільш неблагополучних в екологічному відношенні країн світу, територія якої в 1990 р. Верховною Радою республіки оголошена зоною екологічного лиха. 

Збереження довкілля та його відновлення є неодмінною вимогою національно-культурного та соціально-економічного відродження українського народу. Завдання розбудови незалежної Української держави поряд з іншими питаннями потребують розв’язання екологічних проблем. Сучасні умови національно-державного відродження сприяють об’єктивному науковому відтворенню історичного минулого, щоб на основі його критичного вивчення, історичного досвіду сприяти призупиненню подальшого розвитку негативного впливу на природне середовище. 

Актуальність дослідження визначається значним історичним досвідом українського народу щодо пізнання природного довкілля, адаптації до природно-кліматичних умов, нагромадження ним соціально цінної практики гармонійних відносин з природою, закріплення та передачі досвіду з покоління в покоління через систему народних природоохоронних традицій, екологічного руху в Україні. Перманентно зростаюча у світі роль екологічних партій і громадських природоохоронних організацій посилює актуальність національних досліджень, їх вплив на суспільну думку та владні структури різного рівня. Інтерес до екологічних організацій і рухів в Українській державі нині актуалізується подальшим загостренням екологічних суперечностей, їх впливом на політичне життя, використанням цієї проблематики різними суспільними силами і їх відповідними інституціями, внутрішніми особливостями самого екологічного руху, його якісною відмінністю від інших напрямів громадсько-політичної діяльності, що полягає у пошуку альтернативних шляхів розвитку, вкрай важливих для новітнього українського суспільства. 

У сучасний момент на долю українців-патріотів випала важка й відповідальна роль відновлення екологічного руху в Україні, його формування, орієнтація на перетворення екологічної ідеї в інтегруючий, націєтворчий чинник, у реально консолідуючий фактор розвитку суспільства. Становлення Української держави як цивілізованої, екологічно зорієнтованої є одним із шляхів виходу з її ірраціонального соціально-економічного і політичного стану, що зумовив ще за радянських часів глибину і гостроту формування кризових екологічних явищ і процесів. Таке розуміння не лише співзвучне з українською ментальністю, з попереднім дорадянським еколого-історичним розвитком, а й відповідає світовим тенденціям соціально-екологічних пошуків. Таке світобачення, на нашу думку, в сучасних умовах, як ніколи раніше, набуває особливого наукового і політичного значення. Адже легітимність державної політики у ХХІ столітті значною мірою визначатиметься її екологічним чинником. Нині людство живе в контексті зміни парадигм розвитку, коли чільну роль у соціально-економічних структурах відіграють фактори їх екологізації. 

У цьому зв’язку наукову цінність, пізнавальне і практичне значення має дослідження екологічного руху в Україні, його ролі у національно-екологічному відродженні українського народу, формуванні еколого-економічної свідомості, соціально-екологічної культури суспільства, подальшій розбудові незалежної демократичної Української держави. Національне відродження повинно неодмінно спиратися на одвічний еколого-історичний досвід народу, без якого немислимі духовність, здоров’я, майбутнє конкретної людини і української нації в цілому. Таким чином, науковий аналіз екологічного руху в Україні є нагально важливим, актуальним завданням історичної науки. 

Хронологічні рамки дисертаційного дослідження зумовлені його тематичною спрямованістю, завданнями і охоплюють період кінця ХІХ – 90-х років ХХ ст. – від часу створення природоохоронних товариств і початків організації масового національного громадського руху за охорону природи. Саме на зламі ХІХ-ХХ ст. були нагромаджені матеріали з наукових основ охорони природного середовища, які дали можливість в індустріальну добу розробити й впровадити природоохоронні заходи, перейти до екологічного етапу, вже характерного