Особливості дисциплінарної відповідальності прокурорсько-слідчих працівників, проблем її реалізації

Про службову дисципліну прокурорсько-слідчих працівників у Законі України „Про прокуратуру” [11] відповідної норми немає. У його ч. 3 ст. 48 „Заохочення та відповідальність прокурорів і слідчих” йдеться лише про те, що за „... порушення закону, неналежне виконання службових обов'язків чи скоєння ганебного вчинку прокурори і слідчі несуть відповідальність згідно з Дисциплінарним статутом прокуратури України, який затверджується Верховною Радою України”.

Згідно зі ст. 1 Дисциплінарного статуту прокуратури України [12] важливою передумовою успішного виконання покладених на прокуратуру функцій є компетентність та особиста дисципліна прокурорів і слідчих прокуратури. У його ст. 2 зазначається, що працівники прокуратури повинні мати високі моральні якості, бути принциповими й непримиренними до порушень законів, поєднувати виконання своїх професійних обов'язків з громадянською мужністю, справедливістю й непідкупністю. Вони особисто мають суворо додержуватися вимог закону, виявляти ініціативу в роботі, підвищувати її якість та ефективність і сприяти своєю діяльністю утвердженню верховенства закону, забезпеченню демократії, формуванню правосвідомості громадян, поваги до законів, норм і правил суспільного життя. Особливо підкреслюється, що будь-які порушення прокурорсько-слідчими працівниками законності та службової дисципліни підривають авторитет прокуратури, завдають шкоди інтересам держави й суспільства.

У ст. 4 Закону «Про прокуратуру» зазначається, що діяльність органів прокуратури спрямована на всебічне утвердження верховенства закону, зміцнення правопорядку і має своїм завданням захист від неправомірних посягань, (а) закріплених Конституцією України про незалежність республіки, суспільний і державний лад, політичну й економічну системи, права національних груп і територіальних утворень; (б) гарантованих Конституцією, іншими законами України та міжнародними правовими актами про соціально-економічні, політичні, особисті права та свободи людини і громадянина.

Суть прокурорського нагляду полягає в додержані і правильному застосуванні законів під наглядовими прокуратурі органами, установами й організаціями. Ще на початку 80-х років минулого сторіччя В. В. Гаврилов у роботі „Сутність прокурорського нагляду в СРСР” звертав увагу на те, що функція прокурорського нагляду є виключно законоохоронною, має конституційну основу й характер вищого нагляду за точним та однаковим виконанням законів [27].

На особливе місце прокуратури як єдиної системи органів, покликаних забезпечувати законність, захищати інтереси держави і громадянина відповідно до Конституції й Закону України „Про прокуратуру”, звертається увага й у проекті Кодексу професійної етики та поведінки прокурора, підготовленого в рамках спільного плану дій Генеральної прокуратури України й Ради Європи щодо реформування прокуратури та рекомендацій Конференції Генеральних прокурорів Європи [28].

Прокуратура в суспільстві й державі сприймається в першу чергу як орган, покликаний гарантувати й забезпечувати додержання законів у різних сферах життєдіяльності – будь-то кримінальне переслідування особи, виконання судових рішень по кримінальних справах чи щось інше. З огляду на це виробляються і встановлюються в законодавстві, Кодексі професійної етики та поведінки прокурора певні стандарти (правила) професійної діяльності й поведінки, що знаходять своє безпосереднє відбиття в їх правах, обов'язках та обмеженнях і сприяють правильній реалізації наданих владних повноважень щодо гарантування й забезпечення дотримання законів.

Прокурорсько-слідчі працівники зобов'язані підтримувати свою компетентність на належному рівні [31; 32]. Прокурорсько-слідчим працівникам належить уникати будь-якого незаконного впливу на їх діяльність. Вони не вправі використовувати своє посадове становище в особистих інтересах чи в інтересах інших осіб. Наприклад, забороняється користуватися своїм становищем для надання допомоги друзям чи членам сім'ї, а так само давати зрозуміти третім особам, що вони знаходяться в особливому становищі й можуть вплинути на прийняття рішень.

Неприпустимими є позаслужбові контакти з учасниками процесу, їх родичами та іншими заінтересованими особами. Подібного роду стосунки можуть бути використані на шкоду його репутації, для дискредитації або ускладнення провадження у справі.

У ст. 46 Закону України „Про прокуратуру” („Вимоги до осіб, які призначаються на посади прокурорів і слідчих”) визначається, що сумісництво служби в органах прокуратури з роботою на підприємствах, в установах чи організаціях, а також з будь-яким підприємництвом не допускається, за винятком наукової й педагогічної діяльності. Аналогічні вимоги містяться й у ст. 17 проекту Кодексу професійної етики та поведінки прокурора: „Прокурор не може належати до політичних партій, брати участь у будь-якій політичній діяльності, суміщати виконання своїх службових обов'язків з іншою діяльністю, окрім наукової та викладацької”. Таким чином, існують обмеження на участь прокурорів у політичній діяльності, тобто заборона на (а) лідерство чи заняття посади в політичній організації, (б) виступи на підтримку політичних організацій чи їх кандидатів, (в) публічні виступи проти кандидатів на державну посаду, (г) участь у збиранні коштів (платі різноманітних внесків), (д) відвідування політичних зборів і (е) здійснення інших подібних дій. Прокурор з партійним квитком (неважливо, якої партії) завжди небезпечний; його політична ангажованість перешкоджає неупередженості, змушує керуватися не Конституцією і правовим законом, а політичними ідеалами тієї чи іншої партії або руху навіть незалежно від формального зв'язку з ними. Отже, статус прокурора містить певні обмеження загальних громадянських прав для його носіїв.

Реалізуючи свої громадянські права, прокурсько-слідчі працівники володіють власністю і відповідно можуть управляти нею, однак заняття підприємницькою (фінансовою, комерційною) діяльністю заборонено. Адже існує небезпека зловживань службовим становищем чи можливість здійснення угод з особами, які можуть у наступному звертатися