Особливості дисциплінарної відповідальності прокурорсько-слідчих працівників, проблем її реалізації

Погоджуюся з думкою, що більш чітке визначення конкретної підстави дисциплінарної відповідальності (оскільки тлумачення в цьому сенсі загальної норми закону видається важким) вимагає прийняття спеціального акта – Кодексу професійної поведінки (етики) прокурора. У ньому необхідно максимально розкрити поняття ганебного вчинку (проступку, що ганьбить прокурорсько-слідчого працівника), визначити модель поведінки в професійній і позаслужбовій діяльності, обов'язкову для працівників прокуратури [16].

Серед підстав звільнення працівників прокуратури з посади згідно з пунктом 2 ст. 46-2 вже згаданого проекту змін до Закону України «Про прокуратуру» порушення вимог Присяги є самостійною підставою. З огляду на таке положення Присяга працівника прокуратури виконує функцію обов'язку (а не обіцянки), який покладає на себе особа, покликана здійснювати прокурорську діяльність. Цей обов'язок зумовлений особливостями публічної діяльності прокурорів, несе суспільно-правове навантаження, оскільки прокурор при виконанні своїх повноважень зобов'язаний діяти на користь суспільства та держави шляхом здійснення законної, справедливої, неупередженої і об'єктивної діяльності, тим самим утверджуючи верховенство Конституції та законів.

 

 

Правовою базою дисциплінарної відповідальності прокурорів є:

а) Закон України «Про прокуратуру», де в ч. 3 ст. 48 «Заохочення та відповідальність прокурорів і слідчих» записано, що за порушення закону, неналежне виконання службових обов'язків чи скоєння ганебного вчинку прокурори і слідчі несуть відповідальність згідно з Дисциплінарним статутом прокуратури України, який затверджується Верховною Радою України;

б) власне сам Дисциплінарний статут прокуратури України, що регулює, як цезазначено в ст. 3, питання порядку заохочення та притягнення до дисциплінарної відповідальності прокурорсько-слідчих працівників, а також працівників навчальних, наукових та інших установ прокуратури, які мають класні чини. При цьому на сьогодні існують проекти Закону України «Про Дисциплінарний статут прокуратури України» та Кодексу професійної етики та поведінки прокурора [12].

Норми, які регулюють підставу та порядок дисциплінарного провадження щодо прокурорів та слідчих, необхідно викласти в одному нормативному акті – Законі «Про прокуратуру», передбачивши, наприклад, розділ «Дисциплінарна відповідальність». Це відповідає вимогам законодавчої техніки та повністю узгоджується із положеннями п. 14, п. 22 ч. 1 ст. 92; ст. 123 Конституції України, згідно з якими виключно законами, по-перше, визначаються організація й діяльність прокуратури, по-друге – діяння, які є дисциплінарними правопорушеннями. Отже, Дисциплінарний статут прокуратури України необхідно скасувати, як такий, що не є належним з точки зору зазначених конституційних положень.

Тож варто погодитися із суддями Конституційного Суду України, які щодо рішення КС у справі про Дисциплінарний статут прокуратури (рішення

від 22 червня 2004 року в справі № 1-25/2004) окремо зазначили, що статут є неналежним нормативно-правовим актом щодо визначення порядку заохочення та притягнення до дисциплінарної відповідальності працівників прокуратури, а також працівників навчальних, наукових та інших установ прокуратури, які мають класні чини (В. Д. Вознюк), та «Статут, затверджений Постановою Верховної Ради України як нормативно-правовий акт, за формою не є законом, хоча у ньому закріплено положення з питань організації і діяльності прокуратури, які відповідно до пункту 14 частини першої статті 92 Конституції України визначаються виключно законами України. Отже, в цьому контексті Статут має бути визнаний таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним) повністю…» (П. Б. Євграфов) [8].

У відповідному розділі (розділах) Закону України «Пропрокуратуру» потрібно закріпити такі положення, що є принциповими для реалізації дисциплінарної відповідальності прокурорсько-слідчих працівників з точки зору її справедливості та об'єктивності, як про це згадується у низці міжнародних документів. По-перше, необхідно чіткіше визначити підставу дисциплінарної відповідальності прокурорів. Це потрібно робити шляхом як формулювання кола службових обов'язків, винне порушення яких і складатиме дисциплінарний проступок, так і законодавчого закріплення самого поняття такого проступку. Необхідність зазначених вище дій безпосередньо випливає із принципу законності юридичної відповідальності і створює умови для прокурорсько-слідчого працівника щодо завчасного визначення його поведінки.

Під дисциплінарним проступком прокурора розуміють винне, протиправне порушення службових обов'язків, що виявляється у недотриманні вимог Конституції і законів України та виданих на їх підставі й у відповідності до них наказів і вказівок керівництва, порушенні обмежень за посадою, а також загальновизнаних моральних вимог. Щодо поняття «ганебний вчинок», яке міститься у ч. 3 ст. 48 Закону України «Про прокуратуру» та «проступок, який порочить працівника прокуратури» (ст. 8 Дисциплінарного статуту прокуратури України), то вони є тотожними і за своєю суттю етико-правовими категоріями. Поняття «проступок, що порочить працівника прокуратури» (ганебний вчинок) входить до змісту більш широкого поняття «дисциплінарний проступок». Такими проступками (мається на увазі – ганебними) необхідно вважати дії (бездіяльність), які суперечать положенням Кодексу професійної етики прокурора та дають реальну і достатню підставу вважати, що обов'язок прокурорсько-слідчого працівника чесно, неупереджено та незалежно виконувати свої професійні обов'язки порушено, а так само дії, що тягнуть за собою стійку негативну думку