Особливості дисциплінарної відповідальності прокурорсько-слідчих працівників, проблем її реалізації

Слід звернути увагу на існування певних недоліків у правовому регулюванні інституту спеціальної дисциплінарної відповідальності. Так, відповідно до пункту 22 ст. 92 Конституції України виключно законами визначаються діяння, які є дисциплінарними правопорушеннями, та відповідальність за них. Натомість відповідно до ч. 2 ст. 142 Кодексу законів про працю України у деяких галузях народного господарства для окремих категорій працівників діють статути і положення про дисципліну, які в певних випадках не мають сили закону, що порушує принцип законності притягнення до відповідальності.

Кроком у вирішенні цієї проблеми є закріплення у ч. ч. 2, 3 ст. 408 проекту Трудового кодексу від 10. 12. 09 положення, згідно з яким «для окремих категорій працівників законами можуть встановлюватися інші види дисциплінарних стягнень. Не допускається застосування дисциплінарних стягнень, не передбачених цим Кодексом та законами [12].

Нещодавно законодавцем було прийнято законопроект із змінами до ч. 2 ст. 46 Закону України «Про прокуратуру», згідно з якими встановлено текст Присяги працівника прокуратури. Також Закон було доповнено ст. 46-2 (підстави для звільнення працівників прокуратури), у пункті 2 якої закріплюється, що прокурори і слідчі можуть бути звільнені з органів прокуратури, зокрема, у випадку порушення «Присяги працівника прокуратури» чи відмови від її прийняття.

До аналізу дисциплінарної відповідальності прокурорів у своїх працях в різний час зверталися І. Артеменко, В. Долежан, С. Подкопаєв, Ю. Полянський, А. Пшонка, О. Толочко та інші3. Однак потребують подальшого розгляду підстави дисциплінарної відповідальності прокурорів, у тому числі в зв'язку із запровадженням фактично нової підстави – порушення Присяги працівника прокуратури.

Прямої вказівки на те, що підставою дисциплінарної відповідальності прокурорсько-слідчих працівників є скоєння дисциплінарного проступку, в законодавстві немає. Проте ця обставина не принципова для реалізації юридичної відповідальності, а свідчить, швидше, про некоректність нормативних формулювань. У науковій літературі, зокрема А. Пшонкою, сформульовано поняття «дисциплінарний проступок прокурора» як винне протиправне порушення службових обов'язків або вчинення проступку, що виражається в порушенні вимог Конституції і законів України та виданих на їх підставі й відповідно до них наказів і вказівок керівництва, порушенні обмежень за посадою, а також загальновизнаних моральних вимог. Така протиправна діяльність підриває авторитет прокуратури, завдає шкоди інтересам держави і суспільства, порочить службовця як працівника прокуратури [14].

Стосовно прокурорсько-слідчих працівників чинне законодавство також не встановлює коло службових обов'язків, винне порушення яких становитиме дисциплінарний проступок. У цьому сенсі слід звернути увагу знову ж на положення ч. З ст. 48 Закону України «Про прокуратуру», а саме – на недопущення порушень закону, ганебних вчинків, неналежне виконання службових обов'язків; на ст. 2 Дисциплінарного статуту прокуратури України, відповідно до якої працівники прокуратури повинні мати високі моральні якості, бути принциповими і непримиренними до порушень законів, поєднувати виконання своїх професійних обов'язків з громадянською мужністю, справедливістю та непідкупністю. Вони особисто повинні суворо додержуватись вимог закону, виявляти ініціативу в роботі, підвищувати її якість та ефективність і сприяти своєю діяльністю утвердженню верховенства закону, забезпеченню демократії, формуванню правосвідомості громадян, поваги до законів, норм та правил суспільного життя [7].

Вочевидь такі формулювання є надто загальними. При цьому обов'язок додержання вимог закону знаходить свою конкретизацію в іншому законодавстві, в першу чергу процесуальному. Крім того, залежно від напряму роботи обов'язки прокурорських працівників можуть встановлюватися відомчими нормативними актами – наказами. Наприклад, у пункті 6 наказу Генерального прокурора України від 29 листопада 2006 р. № 6гн «Про організацію представництва прокурором в суді інтересів громадянина або держави та їх захисту при виконанні судових рішень» прокурорам приписується «... при підготовці позовів, заяв забезпечувати їх повноту та вмотивованість. Дотримуватися вимог закону до форми і змісту позовів, заяв та підсудності спорів. Посилатися на норми матеріального і процесуального права, якими регулюються відповідні правовідносини, на конкретні докази, долучати їх до позовів, заяв». Пунктом 15 наказу Генерального прокурора України від 18 жовтня 2010 р. № Згн «Про організацію прокурорського нагляду за додержанням і застосуванням законів» прокурорам приписано вносити документи прокурорського реагування виключно за результатами проведених перевірок, забезпечити належну якість документів прокурорського реагування, брати участь у їх розгляді колегіальними органами [5].

Наведене дає можливість зробити висновок про необхідність чіткішого визначення підстав дисциплінарної відповідальності прокурорів: а) формулювання кола службових обов'язків, винне порушення яких становитиме дисциплінарний проступок; б) законодавчого закріплення самого поняття такого проступку. Потреба в цьому, як зазначається, безпосередньо випливає із принципу законності юридичної відповідальності і створює умови щодо прокурора або слідчого заздалегідь визначитися зі своєю поведінкою.

Відповідно до ч. З ст. 48. Закону України «Про прокуратуру» прокурори і слідчі несуть відповідальність за скоєння ганебного вчинку, а так само згідно зі ст. 8 Дисциплінарного статуту прокуратури України – за проступок, якии порочить їх як працівників прокуратури. Фактично ці поняття є тотожними, становлячи собою по суті етико – правові категорії [3].

Прокурори і слідчі як у своїй професійний,