Особливості дисциплінарної відповідальності прокурорсько-слідчих працівників, проблем її реалізації

З урахуванням кола питань, які на сьогодні вирішують органи прокуратури в суспільстві й державі, постає проблема забезпечення певної стабільності в прокурорській системі. Доволі часта зміна керівників органів прокуратури негативно позначається на діяльності; крім того, це призводить до дезорганізації в роботі з кадрами, не сприяє їх закріпленню, іноді має наслідком помилки у вирішенні питання про дисциплінарну відповідальність підлеглих працівників. Достатньо розумним виходом із зазначеної ситуації є колегіальне вирішення питання про дисциплінарну відповідальність прокурорських працівників, а відтак, створення колегіальних суб'єктів дисциплінарної влади в системі органів прокуратури – дисциплінарних комісій на рівні областей і Вищої дисциплінарної комісії. При такій ситуації підвищується об'єктивність у прийнятті рішень, зводиться до мінімуму ризик помилок у цій сфері, а також зменшується текучість кадрів і підвищується стабільність прокурорської системи взагалі.

Органи, що прийматимуть рішення про доцільність або недоцільність притягнення прокурорів до дисциплінарної відповідальності та про вибір конкретного виду дисциплінарного стягнення (спеціальні органи дисциплінарної юрисдикції – дисциплінарні комісії прокуратури), не матимуть повноважень по безпосередньому призначенню прокурорів на посади, а прокурори, у свою чергу, не перебуватимуть з ними у відносинах функціонального підпорядкування. За такого підходу підвищується незалежність прокурорсько-слідчих працівників.

Дисциплінарні комісії прокуратури – це колегіальні органи в системі органів прокуратури, які наділені стосовно прокурорсько-слідчих працівників державно-владними повноваженнями, спрямованими на вирішення питань про їх дисциплінарну відповідальність.

Підставою дисциплінарної відповідальності прокурорсько-слідчих працівників є вчинення дисциплінарної проступку – винного, протиправного порушення службових обов'язків, що виражається (а) в порушенні норм Конституції й законів України і виданих на їх підставі й у відповідності з ними наказів і вказівок керівництва, (б) у порушенні обмежень за посадою, а також загальновизнаних моральних вимог.

Ганебними проступками прокурорсько-слідчих працівників (або такими, що порочать їх) слід вважати дії (бездіяльність) які суперечать положенням Кодексу професійної етики прокурора і дають реальну й достатню підставу вважати, що обов'язок такого працівника чесно, неупереджено й незалежно виконувати свої професійні обов'язки порушено, а також діяння, що тягнуть за собою стійку негативну думку про моральне обличчя працівника прокуратури. Для їх конкретизації необхідно прийняти спеціальний акт – Кодекс професійної етики та поведінки прокурора.

Наявність індемнітету у прокурорсько-слідчих працівників означає неможливість притягнення до дисциплінарної відповідальності (як і до юридичної відповідальності інших видів) за правову позицію по справі, яка знаходиться у впроваджені, засновану на законі й відображену у відповідних процесуальних документах.

У випадках, коли прокурорсько-слідчий працівник у своїй професійній діяльності виражає протиправні переконання, винно приймає протиправні рішення (порушує законодавство), він має зазнавати законного переслідування, тобто притягатися до юридичної відповідальності, у тому числі й до дисциплінарної.

Слід відмовитися від закріплення терміна «несумлінність», яким оперує законодавець у ст. 8 Дисциплінарного статуту прокуратури України, що має у своєму змісті етичну категорію «нечесність» і характеризує необережну форму вини прокурорсько-слідчих працівників. Нечесність не можна розглядати як елемент необережності, оскільки нечесним можна бути тільки навмисно. Не можна говорити і про самовпевненість як вид необережної форми вини прокурорів. Адже якщо прокурор передбачає суспільно шкідливі наслідки своєї дії і легковажно розраховує на їх запобігання, він тим самим усвідомлює й порушення закону, тобто фактично умисно його порушує. Передбачити шкідливість наслідків можна лише при усвідомленні шкідливості дій, бо неможливо, передбачаючи негативні наслідки, абстрагуватися від характеру дій, які тягнуть за собою ці наслідки. У цьому зв'язку доцільно вести мову про недбалість як необережну форму вини, що полягає в неуважному ставленні до своєї роботи. Наслідком такого неуважного (з боку прокурора або слідчого) ставлення можуть бути суспільно шкідливі наслідки.

Наявною є й необхідність законодавчого закріплення системи стадій дисциплінарного провадження щодо прокурорсько-слідчих працівників.

Законодавче регулювання інституту дисциплінарної відповідальності характеризується наявністю дефектів у правовому регулюванні дисциплінарної відповідальності прокурорсько-слідчих працівників. Зокрема, можна вказати на такі недоліки, як (а) відсутність урегульованості низки процедурних моментів (неповнота правового регулювання) і (б) недостатня чіткість у викладенні існуючих законодавчих приписів, що призводить до помилок і зловживань у правозастосуванні.

 

 

Артеменко І. О. Дисциплінарний статут не знаряддя службових розправ над принциповими прокурорами та слідчими // Радник юстиції. – 2006. – № 1. – С. 17-20. – 524 с.

Венедиктов В. С. Трудовое право Украины: учебн. пособие [для высш. учеб. завед. ] / В. С. Венедіктов. – Х. : Консум, 2006. – 304 с.

Венедиктов В. С. Юридична відповідальність працівників органів внутрішніх справ України. – Х. : Вид-во ун-ту внутр. справ., 2003 – 269 с.

Винокуров С. В. Становлення нової моделі прокуратури // Юрид. вісн. України. – 2005. – № 38. – 24-30 вер. – С. 1-4.

Дисциплінарний статут прокуратури України: Пост. Верхов. Ради України від 06. 11. 1991 р., № 1796-XII // Відом. Верхов. Ради України. – 1992. – № 4 – Ст. 15.

Ільковець Л. Б., Бурдоль Є. П., Коваленко О. В. Прокуратура Литовської Республіки: досвід реформування // Радник юстиції. – 2006. – № 1. – С. 42-47.

Конституція України  Відом. Верхов. Ради України. – 1996. – № 30. – cт. 141.

Косюта М. В. Прокурорська система України в умовах демократичного суспільства. – Одеса: Юрид. літ., 2002. – 367 c.

Медведько О. Європейське майбутнє прокуратури України // Уряд. кур'єр. – 2006. – № 71. – 14 квіт.

Мичко М. І. Функції та організаційний устрій прокуратури. – Донецьк: Донеччина, 2001. – 272 с.

Подкопаєв С. В. Дисциплінарна відповідальність суддів: сутність, механізм реалізації. – Х. : ВД „ІНЖЕК”, 2003. – 192 с.

Про прокуратуру: Закон України від 05. 11. 1991 р., № 1790-XII  Відом. Верхов. Ради України. – 1991. – №53. – Ст. 793.

Проект Закону України “Про внесення змін до Закону України “Про прокуратуру”, що внесено народними депутатами України Кармазіним Ю. А і Потебеньком М. О., // www. rada. gov. ua (Інтернет-сайт Верхов. Ради України).

Пшонка А. В. Дисциплінарна відповідальність прокурорів. Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук. – Харків, 2006. – 21 с.

Середа Г. Академія прокуратури України на шляху реалізації новітніх освітніх технологій // Прокуратура. Людина. Держава. – 2005. – № 8. – С. 126-128.

Синявська О. Ю. Засоби забезпечення службової дисципліни в органах внутрішніх справ України (організаційно-правові питання) : Автореф. дис.... канд. юрид. наук: 12. 00. 07 / Нац. ун-т внутр. справ. – Х., 2001. – 20 с.

Толочко О., Подкопаєв С. Удосконалення правового регулювання дисциплінарної відповідальності прокурорів // Вісн. прокуратури. – 2006. – № 2. – С. 69-75.

Устименко В. В. Правові форми підвищення кваліфікації прокурорсько-слідчих працівників // www. nbuv. gov. ua/portal/Soc_Gum/Vlduvs

Хавронюк М. І. Дисциплінарні правопорушення і дисциплінарна відповідальність: Навч. посіб. – К. : Атіка, 2003. – 240 с.

Юшко А. Правові аспекти ротації кад рів як один із шляхів за по бігання корупції // Право України. -1999. – № 7. – С. 74-76.

Якимчук М. К. Проблеми управління в органах прокуратури України: Монографія. – К. : Iнститут держави і права ім. В. М. Корецького НАН України. – 2001.