Особливості розвитку продуктивного спілкування в міжособистісних стосунках

Таким чином, ми можемо сказати, що міжособистісні відносини розглядаються як фактор психологічного «клімату» групи. Але для діагностики міжособистісних і міжгрупових відносин з метою їх зміни, поліпшення і вдосконалення застосовується соціометрична техніка, основоположником якої є американський психіатр і соціальний психолог Дж. Морено[2]. Міжособистісні відносини – це сукупність зв'язків, що складаються між людьми у формі почуттів, суджень та звернень один до одного. Міжособистісні відносини включають: 1) сприйняття і розуміння людьми один одного; 2) міжособистісну привабливість (тяжіння і симпатія) ; 3) взаємодія і поведінку (зокрема, рольове). Компоненти міжособистісних відносин: 1) когнітивний компонент – включає в себе всі пізнавальні психічні процеси: відчуття, сприйняття, уявлення, пам'ять, мислення, уява. Завдяки цьому компоненту відбувається пізнання індивідуально-психологічних особливостей партнерів по спільній діяльності і взаєморозуміння між людьми. Характеристиками взаєморозуміння є: а) адекватність – точність психічного відображення сприйманої особистості; б) ідентифікація – ототожнення індивідом своєї особистості з особистістю іншого індивіда; 2) емоційний компонент – включає позитивні або негативні переживання, що виникають у людини при міжособистісному спілкуванні з іншими людьми: а) симпатії чи антипатії; б) задоволеність собою, партнером, роботою і т. д. ; в) емпатія – емоційний відгук на переживання іншої людини, яка може проявлятися у вигляді співпереживання (переживання тих почуттів, які відчуває інший), співчуття (особистісного ставлення до переживань іншого) і співучасті (співпереживання, супроводжуване сприянням) ; 3) поведінковий компонент – включає міміку, жестикуляцію, пантоміма, мова і дії, що виражають відносини даної людини до інших людей, до групи в цілому. Він відіграє провідну роль у регулюванні взаємин. Ефективність міжособистісних відносин оцінюється за станом задоволеності – незадоволеності групи та її членів. Види міжособистісних відносин: 1) виробничі відносини – складаються між співробітниками організацій при вирішенні виробничих, навчальних, господарських, побутових та інших проблем і припускають закріплені правила поведінки співробітників по відношенню один до одного. Поділяються на відносини: а) по вертикалі – між керівниками і підлеглими; б) по горизонталі – відносини між співробітниками, що мають однаковий статус; в) по діагоналі – відносини між керівниками одного виробничого підрозділу з рядовими співробітниками іншого; 2) побутові взаємини – складаються поза трудової діяльності на відпочинку і в побуті; 3) формальні (офіційні) відносини – нормативно передбачені взаємини, закріплені в офіційних документах; 4) неформальні (неофіційні) стосунки – взаємини, які реально складаються при взаєминах між людьми і виявляються в перевагах, симпатіях чи антипатіях, взаємних оцінках, авторитеті і т. д. На характер міжособистісних відносин впливають такі особистісні особливості, як стать, національність, вік, темперамент, стан здоров'я, професія, досвід спілкування з людьми, самооцінка, потреба в спілкуванні та ін. Етапи розвитку міжособистісних відносин: 1) етап знайомства – перший етап – виникнення взаємного контакту, взаємного сприйняття і оцінки людьми один одного, що багато в чому обумовлює і характер взаємин між ними; 2) етап дружніх відносин – виникнення міжособистісних відносин, формування внутрішнього ставлення людей один до одного на раціональному (усвідомлення взаємодіючими людьми достоїнств і недоліків один одного) і емоційному рівнях (виникнення відповідних переживань, емоційного відгуку і т. д.) ; 3) товариські відносини – зближення поглядів і надання підтримки один одному; характеризуються довірою [28].

 

 

Під функціями спілкування розуміються ті ролі і завдання, які виконуєспілкування в процесі соціального буття людини. Функції спілкування різноманітні, і існують різні підстави для їх класифікації.

Одним із загальноприйнятих підстав класифікації є виділення в спілкуванні трьох взаємозалежних сторін або характеристик – інформаційної, інтерактивної та перцептивної [1].

Відповідно до цього виділяються інформаційно-комунікативна, регуляційних-комунікативна іафективно-комунікативна функції [18].

Інформаційно-комунікативна функція спілкування полягає в будь-якому вигляді обміну інформацією між взаємодіючими індивідами. Обмін інформацією в людському спілкуванні має свою специфіку. По-перше, ми маємо справу звідношенням двох індивідів, кожний з яких є активним суб'єктом (увідміну від технічного пристрою). По-друге, обмін інформацією обов'язково припускає взаємодію думок, почуттів і поведінки партнерів. По-третє, вони повинні володіти єдиною системою кодифікації та декодифікації повідомлень.

Передача будь-якої інформації можлива за допомогою різних знакових систем. Зазвичай, розрізнять, вербальну та невербальну системи.

У свою чергу, невербальна комунікація також має декілька форм:

- кінетику (оптико-кінетична система, що включає в себе жести, міміку, пантоміму) ;

- паралінгвістики (система вокалізаціі голосу, паузи, покашлювання іт. п.) ;

- проксеміка (норми організації простору і часу в спілкуванні) ;

- візуальне спілкування (система контакту очима).

Регуляційно-комунікативна (інтерактивна) функція спілкування полягає в регуляції поведінки та безпосередньої організації спільної діяльності людей у процесі їх взаємодії. Тут слід сказати кілька слів про традиції використання понять взаємодії і спілкування в соціальної психології. Поняття взаємодії використовується двояко: по -перше, для характеристики дійсних реальних контактів людей (дій, контрдій, сприяння) в процесі спільної діяльності; по-друге, для опису взаємних впливів (впливів) один на одного в ході спільної діяльності, або ширше – в процесі соціальної активності.

У процесі спілкування, як взаємодії (вербальному, фізичному, невербальному) індивід може впливати на мотиви, цілі, програми, прийняття рішень, на виконання