Особливості застосування підлітками механізмів психологічного захисту

Послідовність дій психолога у ході такого роду консультування може мати такий схематичний вигляд.

Первинний прийом. Характеризуючи консультування просвітницьке -рекомендаційного характеру, ми говорили про завдання психолога під час контакту з підлітком у ході запису і першої зустрічі. Фактично ці завдання залишаються актуальними і для консультування власне психологічного характеру. Однак тепер психолог орієнтується не на діагностичне обстеження (хоча й це може відбуватися в ході консультування), а на більш повне осмислення труднощів та їх подолання через включення самого учня в активну роботу з самопізнання і побудови конструктивних висновків. 

Подальша робота. У ході наступних зустрічей (їх може бути дві-три, а у разі сімейного консультування – до п'яти-шести) розглядаються виконані домашні завдання з тим, аби краще зрозуміти, що саме робить підліток для існування своїх труднощів; застосовуються спеціальні вправи й завдання, спрямовані на прояснення почуттів і переживань, а отже, на більш глибоке розуміння ним себе і власної поведінки; обговорюються і програються можливі альтернативні варіанти поведінки підлітка у стосунках з оточуючими людьми[9, 78].

Завершення роботи. Заключний етап роботи може організовуватись або як окремий епізод однієї з робочих зустрічей, або як спеціальна окрема зустріч. У будь-якому випадку завершальний етап має містити в собі два моменти:

а) психолог підбиває загальний підсумок усієї роботи, акцентуючи увагу на її основних аспектах, прийнятих рішеннях, досягненнях (якщо такі є), мотивує підлітка на подальші кроки;

б) психолог дає зрозуміти, що він завжди відкритий для нових зустрічей, якщо у дитини виникне у цьому потреба.

Середньотрввале консультування. Цей вид психологічної допомоги включає 10–15 зустрічей. Як правило, продовження зустрічей з підлітком і перехід від короткострокового консультування до середньотривалого і далі означають, що розпочинається більш глибока психокорекційна чи психотерапевтична робота з людиною (групою). Про особливості такої роботи йтиметься далі.

 

 

Психологічна корекція і психотерапія (поряд із психологічним консультуванням) є видами психологічної допомоги. На відміну від психологічного консультування вони передбачають більш активний цілеспрямований вплив на особистісний, поведінковий та інтелектуальний рівні функціонування людини і, як правило, потребують більшого часу для здійснення.

Психологічна корекція являє собою тактовне втручання у процеси психічного і особистісного розвитку людини з метою виправлення відхилень у цих процесах і часто справляє вплив не лише на особистість, а й на її оточення, організацію життєдіяльності.

Психотерапія спрямована на глибинне проникнення в особистість і здійснення прогресивних зрушень в ы взаємодії зі світом через зміну само- і світосприймання, У зв'язку з цим говорять про зміни радикалу чи екзистенціалу, що визначає особистість, про інтеграцію, індивідуацію, компенсацію, персоналізацію, особистісне зростання, самоактуалізацію, посилення "Я" тощо[9, 85].

Розглядаючи терміни "психотерапія" і "психологічна корекція", варто пам'ятати, що у психологічній та психологічно-педагогічній теорії і практиці вопи часто вживаються як синоніми. Це пов'язане з тим, що поняття психотерапії у вітчизняній психології з'явилося порівняно недавно. Довгий час психотерапія розвивалась як галузь суто медичної допомоги. Щодо корекції, то, вийшовши з надр дефектології, згодом перейшовши у вікову й педагогічну психологію і активно використовуючись у роботі з дітьми (набувши оформлення як "психологічна корекція"), цей термін вийшов за рамки дитячої психологи і став застосовуватись щодо дорослих при наданні їм психологічної допомоги.

Там, де психолог працює не з аномальними особами, а з тими, чий онтогенетичний розвиток перебуває в межах норми і котрі потребують допомоги не в інтелектуальному, а в особистісному розвитку, розділення психотерапії та корекції значно ускладнюється. Розглянемо два принципових моменти: цілі та методи цих видів психологічної допомоги. Мета психотерапії – створення умов для повноцінного становлення особистості, мета психологічної корекції – усунення недоліків у розвитку особистості.

Як видно, завдання психологічної корекції мають певну смислову відмінність, хоча можуть підпорядковуватися психотерапевтичній меті як більш загальній. Що ж до методів, то психологічна корекція на відміну від психотерапії не має своїх спеціальних методик, а користується залежно від потреб методами психотерапії, педагогіки та медицини.

Таким чином, психологічна корекція наближається до психотерапії і навіть збігається з нею, коли здійснення корекційного впливу допомагає реалізації психотерапевтичної мети, а також коли вона використовує виключно (або переважно) психотерапевтичні методи допомоги людині.

Важливими ознаками психологічної корекції є дискретність і орієнтація на вікові норми. Дискретність означає вплив психолога на відносно незалежні конкретні складові внутрішнього світу людини. Вплив здійснюється на основі теоретичних уявлень про норми перебігу пізнавальних та емоційних процесів, про норми цілеутворення в тому чи іншому віковому періоді. Орієнтація на вікові норми визначає контингент корекційного впливу (переважно діти, підлітки, юнацтво) та використання психодіагностичних методик.

Завдання психологічної корекції формулюються залежно від свого адресату – дитини з аномальним розвитком чи особистості, яка має певні відхилення і труднощі в межах психологічної норми. Вони також визначаються змістом корекційної роботи: корекція розумового розвитку; корекція емоційного розвитку; корекція та профілактика невротичних станів, неврозів.

Основними етапами психокорекційної роботи є діагноз, прогноз, створення