Особливості застосування підлітками механізмів психологічного захисту

Відносини з однокласниками у підлітків на відміну від молодших школярів носять уже досить стабільний і вибірковий характер. Важливим показником вибірковості, яка розвивається в підлітка у відносинах з однолітками, можуть служити стихійно сформовані і відносно стійкі дружні діади й угруповання. Як правило, в умовах школи складаються і паралельно існують чотири типи таких дружніх співтовариств.

Перший з них представляють досить великі (від 4 і більше осіб) стійкі групи школярів, які формуються навколо своєрідного центра. У якості такого виступають або один популярний у класі учень, або дружня ддіда, до складу якої входять двоє популярних підлітків. Одна з основних особливостей такої дружньої компанії в тому, що її члени віддають перевагу своїм взаєминам з центром, а не зв'язкам між собою, які носять скоріше товариський, ніж дружній характер. Іншими словами, характерною рисою такої неформальної групи є наявність ,яскраво вираженого і визнаного усіма лідера (чи лідерів), ступінь близькості з яким значною мірою опосередковує взаємини всіх інших.

Проте подібна розстановка сил далеко не завжди характеризує систему міжособистісних відносин у дружніх співтовариствах. Як показують психологічні дослідження, нерідко у великому стійкому дружньому угрупованні, незважаючи на наявність у ньому найбільш популярного однокласника, відсутнє виражене прагнення до переважного спілкування саме з ним. Групи цього, другого типу, тримаються не стільки на лідері, скільки на значимості і привабливості для підлітків спілкування з групою в цілому[10, 219].

Третій і четвертий типи груп найчастіше складаються з новачків, аутсайдерів і школярів, друзі яких перемінили місце навчання. У цих випадках це або стійкі діади, рідше тріади, або «осколкові» групи, які утворюються в зв'язку з тим, що деякі школярі позбавлені можливостей зав'язати дружні відносини з іншими однокласниками.

Незважаючи на безперечну активізацію неформального життя класу і різко зростаючу значимість однокласників для більшості школярів-підлітків, було б явно помилковим апріорі приписувати учнівській групі високу референтність в очах кожного підлітка, а тим більше розглядати її як єдино значиму для нього групу. 

Зрозуміло, що жодна реальна контактна група не надає усім своїм членам зовсім однакові можливості і не створює зовсім однакові умови для розвитку особистості. Не є виключенням з цього правила і шкільний клас. У дійсності визначена частина учнів виявляється як би відтиснутою на периферію: ці низькостатусні школярі не можуть не тільки лише якось істотно впливати на своїх однокласників, але і повноцінно брати участь у житті класу. Такий підліток, по суті справи, цілком позбавляється можливості в рамках школи задовольнити свою потребу в самоствердженні, успішно індивідуалізуватися, а потім - інтегруватися в класі і тому починає активний пошук інших співтовариств, членство в яких дозволило б йому компенсувати свої особистісні невдачі в учнівській групі. Зовсім закономірно, що в цьому випадку відбувається неухильне підвищення в його очах референтності нової для нього групи і падіння значимості класу.

Крім того, дослідники відзначають, що якщо для підлітка клас перестає бути референтною групою, то, як правило, у нього різко знижується інтерес і до спілкування з ще недавно авторитетними для нього дорослими. При цьому даний процес, у цілому природний для періоду його життя, протікає в зазначених обставинах помітно швидше, ніж у ситуації, коли підліток займає сприятливу позицію в системі міжособистісних відносин класу.

 

 

Принципи і методи діагностики міжособистісних відносин

Сфера міжособистісних відносин охоплює практично весь діапазон існування підлітка. Можна ствержувати, що дитина, навіть будучи в штучній самітності, продовжує спиратися у своїх діях і думках на наявні в неї уявлення про оцінки інших. Не випадково були створені і дотепер доводять свою теоретичну і практичну цінність такі психологічні теорії, у яких найважливіше значення для всіх особистісних складових приписується міжособистісним відносинам.

Міжособистісні відносини виявляються у великій розмаїтості сфер людського буття, що істотно відрізняються одна від одної і у яких діють різні психологічні фактори. На даний час у психології існує величезна кількість конкретних методичних прийомів дослідження міжособистісних відносин. Тому варто обмежитися розглядом лише деяких, найбільш розповсюджених, коротко перелічивши й інші методики, які рідше застосовуються в цій області.

Систематика методик психодіагностичної оцінки міжособистісних відносин можлива на різних підставах:

а) на підставі об'єкта (діагностика відносин між групами, внутрігрупових процесів, діадних відносин і т. д.);

б) на підставі задач, розв'язуваних обстеженням (виявлення групової згуртованості, сумісності і т. д.);

в) на підставі особливостей використовуваних методик (опитувальники, проективні методики, соціометрія і т. д.);

г) на підставі вихідної точки відліку діагностики міжособистісних відносин (методика суб'єктивних переваг, методики виявлення суб'єктивного відображення міжособистісних відносин і т. д.).

Можливі й інші критерії систематизації методик.

Одна з найвідоміших методик психологічної діагностики міжособистісних відносин належить Р. Бэйлсу, який розробив схему, що дозволяє за єдиним планом реєструвати різні види