Особливості застосування підлітками механізмів психологічного захисту

Підліток дуже чутливий до оціночних суджень учителів. Інтерес до навчання послаблюється, якщо вчителі проявляють нетактовність, несправедливо оцінюють знання учнів, применшують успіх одних і переоцінюють інших учнів. Тому вчителі повинні аргументувати оцінки, прагнучи об'єктивно оцінювати успіхи учнів і тим підносити мотиваційне значення оцінки[14, 214].

Усвідомлення підлітками життєвої значущості знань є важливим мотивом їх учбової діяльності. Підлітки все частіше замислюються над тим, для чого вони вивчають той чи інший предмет, яке він матиме значення для їх підготовки до оволодіння професією, що їм подобається. Правда, їх уподобання іноді бувають нестійкими, часто вони орієнтуються на зовнішню привабливість професії, але все-таки вони відіграють свою позитивну роль у мотивації учбової діяльності.

 

 

У внутрішньому світі підлітка і його самосвідомості зокрема, Я-концепція - важлива структурна складова психологічної самоорганізації, яка виконує функцію передумови і наслідку ефективності соціальної взаємодії і якості життя в цілому. Вона здебільшого виявляється як відносно усталена, динамічна і певною мірою усвідомлена система уявлень особи про саму себе, або ж як цілісний образ власного Я, котрий синтезує її самосприйняття такою, якою вона є, хоче бути в ідеалі і має обов'язково стати.

За базові визначення прийняті емпіричні твердження на взірець того, що Я-концепція виникає в людини у процесі розгортання соціальної взаємодії як винятковий результат її культурного розвитку, відносно стійке і водночас піддатливе внутрішнім коливанням і змінам психічне новоутворення. Стверджується також, що вона справляє значний вплив на перебіг життя людини від раннього дитинства до глибокої старості, зумовлюючи той чи інший вибір життєвого шляху та її власної долі загалом.

Відтак первинна залежність Я-концепції від зовнішніх умов та обставин суспільного мешкання не підлягає сумніву, хоча зрозуміло, що з віком вона відіграє все більш самостійну роль у житті людини. Це означає, що навколишній світ, уявлення про інших сприймаються кожним через особливий формат Я-концепції, котра формується за етапами соціалізації та організованого виховання й водночас має відповідне соматичне, передусім індивідуально-природне, походження, а її головні функції - утвердити у самосвідомості людини своєрідне відчуття визначеності у соціальному просторі, ідентифікуватися з конкретним довкіллям та досягти благодарного самоототожнення[14, 317].

Залежно від того, на якому рівні - організму, соціального індивіда чи особистості - виявляється активність людини, у структурі Я-концепції, виділяють:

1) фізичний Я-образ (схема тіла), викликаний потребою у фізичному благополуччі організму;

2) соціальні ідентичності: статева, вікова, етнічна, громадянська, соціально-рольова, які пов'язані з потребою людини у приналежності до спільності і бажанням перебувати у ній;

3) диференційований (розмежований, розрізнений) образ Я, який характеризує знання про себе порівняно з іншими людьми та надає індивіду відчуття власної унікальності, забезпечує потребу у самовизначеності і самореалізації.

Відмінність між "ідеальним Я" і "реальним Я", на думку К. Роджерса, - це важливе джерело розвитку, хоча сутнісні суперечності між ними можуть стати джерелом внутрішньоосо-бистісних конфліктів і негативних переживань. Важлива функція Я-концепції - забезпечення внутрішньої узгодженості людини себе із собою, відносної сталості її поведінки, незважаючи на безперервний тиск проблемного світу. Отож не дивно, що розвиток особистості в усіх її основних окультурених формах (спілкування, поведінка, діяльність, учинок) перебуває під визначальним ситуативним впливом Я-концепції. Водночас і вона, структуруючись, інтегруючись та ускладнюючись з віком, формується під дією життєпотоку кожної конкретної людини, щонайперше у системі дитячо-батьківських взаємостосунків.

Із словами "Я сам" хлопчика чи "Я сама" дівчинки Я-концепція набуває активної ролі, впливаючи на інтерпретацію ними соціального і власного пізнавального досвіду, на цілі і завдання, котрі >вони ставлять перед собою, на відповідну систему очікувань, прогнозів майбутнього, оцінку своїх досягнень, а відтак на повно функціональне самостановлення та самоутвердження. Я-концепція - це, динамічна система уявлень людини про саму себе, що містить:

а) усвідомлення своїх фізичних, інтелектуальних та інших властивостей;

б) самооцінку;

в) суб'єктивне сприйняття особистістю чинників, котрі впливають на неї.

Зазначимо, що сукупність усіх уявлень індивіда про себе називають образом Я чи картиною Я. Навпаки, складову, пов'язану із ставленням до себе, або до окремих своїх якостей, визначають як самооцінку чи самосприйняття. Отже, Я-концепція сутнісно визначає не лише те, ким власне є індивід, а й і те, що він про себе думає, як дивиться на своє діяльне джерело і перспективи позитивного розвитку в майбутньому.

Я-концепція – це сукупність установок особистості, яка спрямована на саму себе. У визначенні інтегральної установки підкреслюються три головні елементи:

а) переконання, яке може бути як обґрунтованим, так і необгрунтованим (когнітивна складова установки);

6) емоційне ставлення до цього переконання (емоційно-оцінкова складова);

в) відповідна реакція, яка здебільшого виявляється у поведінці (поведінкова складова).