Особливості застосування підлітками механізмів психологічного захисту

Ще однією характерною рисою підліткового віку є визначений конфлікт між потребою в індивідуальній незалежності і включеністю в групу однолітків. Це також свідчить про зменшення з віком егоцентризму і про зростаючу потребу спілкуватися з іншими людьми і знайомитися з їх думкою.

У підлітковому віці Я-концепція, з одного боку, стає більш стійкою, а з іншого – терпить певні зміни, зумовлені цілим рядом причин. По-перше, фізіологічні і психологічні зміни, зв'язані зі статевим дозріванням, не можуть не впливати на сприйняття індивідом свого зовнішнього вигляду.

По-друге, розвиток когнітивних і інтелектуальних можливостей приводить до ускладнення і диференціації Я-концепції, зокрема, до появи здатності розрізняти реальні і гіпотетичні можливості.

Нарешті, по-третє, вимоги, які походять із соціального середовища – батьків, учителів, однолітків, – можуть виявитися взаємно суперечливими. Зміна ролей, необхідність прийняття важливих рішень, що стосується професії, ціннісних орієнтації, способу життя і т. д., можуть викликати рольовий конфлікт і статусну невизначеність, що також накладає явний відбиток на Я-концепцію в підлітковому віці.

 

 

Самооцінка підлітка формується під впливом оцінок навколишніх і результатів його власної діяльності. Однак по мірі свого формування вона починає у свою чергу активно впливати на поведінку підлітка, визначаючи його реакції на вплив вихователів. Якщо визначена самооцінка підтримується навколишніми досить тривалий час і є до того ж високою, забезпечуючи підлітку почесне положення в колективі і самоповагу, то збереження такої самооцінки стає, зрештою, потребою підлітка. Ця потреба у визначеній, задовольняючій людину самооцінці складає основу його рівня домагань.

Після того як рівень домагань підлітка вже склався, кожну оцінку дорослими його знань, умінь, можливостей він співставляє зі своєю власною оцінкою, і відношення до дорослого починає значною мірою залежати від того, наскільки, на думку підлітка, він правильно його оцінив. Та чи інша самооцінка і рівень домагань впливають не тільки на відношення підлітка до дорослого і його вимог, але і на відношення до труднощів. У житті, особливо в школі, підліткам часто приходиться зіштовхуватися з задачами, що для них важкі і яких вони відразу вирішити не можуть. Як підлітки відносяться до неуспіху, як реагують на нього – від цього залежать їх настрій, віра у свої сили, позиція стосовно людей і самих себе і головне – їх подальший розвиток. Тому так важливо зрозуміти, чим визначається те чи інше відношення підлітка до успіху чи неуспіху, його реакцію на труднощі, яких він не зміг перебороти[8, 77].

При визначених педагогічних і психологічних умовах може виникнути таке положення, коли дуже завищена самооцінка і домагання підлітка не знижуються, незважаючи на їх невідповідність його можливостям. Такими умовами можуть бути, наприклад, роздування родиною непомірних домагань підлітка, вселяння батьками думки про його винятковість, рятування від труднощів. Якщо при цьому в підлітка є якісь здібності й уміння, що дають лише частковий успіх, але недостатні для досягнення справжнього і стійкого успіху, неминучі часті невдачі, тобто постійне незадоволення домагань.

Потреба зберегти високу самооцінку змушує підлітка не визнавати і не усвідомлювати своїх невдач і звинувачувати в них кого завгодно, крім себе. Це ж змушує підлітка гостро емоційно реагувати на все і на всіх, хто якимось чином виявляє перед ним його неспроможність. Такий стан називається афектом неадекватності. Цей неприємний, важкий емоційний стан є результатом підвищених домагань, які не збігаються з можливостями, тобто результатом того, що стійка самооцінка виявляється вищою, ніж реальні досягнення, вищою, ніж оцінка, яку людина одержує від інших.

Афект неадекватності виконує визначену захисну функцію - він огороджує людину від впливів, що травмують її і можуть змусити переглянути домагання. Таким чином, афект неадекватності допомагає зберегти самооцінку, те відношення до себе, яке забезпечує самоповагу.

Психологічні дослідження показують, що найчастіше в підлітків афективні стани виникають на ґрунті неуспіху в навчанні. Особливо часто вони зустрічаються, хоча це і здається дивним, у здібних дітей, проте це не є випадковістю. Афект неадекватності в нихітей виникає в тих випадках, коли успіхи – особливо перші – даються їм занадто легко. Здібний, добре підготовлений до школи учень, що вміє читати, писати, мислити, приходить у школу і відразу ж починає виділятися своїми успіхами. При цьому йому не приходиться багато трудитися. Відмінна пам'ять дозволяє дитині засвоювати все на льоту, не докладаючи майже ніяких зусиль. Гарні оцінки дуже швидко стають звичними, а положення гарного учня здається природним[8, 77].

Школяр вже інакше і не уявляє себе, як тільки гарним учнем або відмінником. Якщо при цьому дитина не навчається працювати і не звикає до праці, то до п'ятого чи шостого класу, а іноді вже і до четвертого учень неминуче починає знижувати успішність, тому що кількість навчального матеріалу збільшується, програми ускладнюються, росте число предметів і засвоїти все це з ходу стає неможливим навіть і для здібного учня. Оцінки стають гіршими, проте школяр уже звик до хороших оцінок, до того,