Особливості застосування підлітками механізмів психологічного захисту

Легше вважати, що до тебе несправедливі, що вчитель погано учить і погано запитує, що усі до тебе чіпляються, ніж визнати, що ти сам виявився не таким, як ти думав і яким ти собі подобаєшся. Однак афект неадекватності може виникнути не тільки в здібних і добре встигаючих дітей. Не так уже рідко він виникає й у середньоуспішних, а особливо часто у слабких учнів.

Таким чином, в афективних підлітків можна відзначити наступні риси:

-по-перше, явну лереоцінку;

-по-друге, відсутність внутрішньої впевненості у своїх силах;

-по-третє, небажання зізнатися у своїй відстаючості.

Афект неадекватності може грунтуватися не тільки на навчальних неуспіхах, але і на незадоволенні інших дуже важливих життєвих домагань: на повагу в колективі, на любов і визнання товаришів. І в тих випадках, коли підліток не може зайняти в колективі того положення, на яке він претендує, чи коли він внаслідок якихось причинам втрачає це положення, у нього теж може виникнути стан афекту неадекватності, і він штовхає підлітка на пошуки такого середовища, що допоможе йому самоствердитися, крім, звичайно, школи і навіть всупереч їй.

Афект стає дуже серйозною перешкодою для правильного формування особистості підлітка, гальмом у його розвитку. Це цілком зрозуміло, якщо врахувати, що неадекватна самооцінка і непомірні домагання афективних підлітків зберігаються ціною порушення адекватних відносин з навколишньою дійсністю, насамперед з людьми. А для того щоб жити в таких відносинах з навколишніми, потрібно виробити в себе визначені якості.

Уся справа полягає в тому, що афект неадекватності виникає в зв'язку з незадоволенням важливої життєвої потреби, тобто, є результатом сильного, дуже напруженого переживання, яке впливає на всі інші почуття людини, на всі її відносини, на сприйняття дійсності, спотворюючи їх. Знаходячись в афекті, людина почуває і думає не так, як звичайно.

Виникає питання: як же помітити, розпізнати афект неадекватності і як його перебороти або – ще краще – попередити? Помітити афект неважко. Афективні діти вразливі, забіякуваті, замкнуті, уперті, іноді озлоблені. Ці риси дуже яскраво виявляються, відразу упадають в око. Неадекватність у поводженні цих дітей можна знайти простим спостереженням, виявити в бесіді. Але якщо помітити афект неадекватності порівняно легко, то розібратися в том, на якому конкретному ґрунті він виник, які ті незадоволені домагання, що лежать у його основі, багато складніше. Необхідно поглиблене вивчення дитини, її попереднього життя, домашніх умов, взаємин з батьками та товаришами.

Оскільки афект у школярів часто зв'язаний з неуспіхом у навчанні і з незадоволеністю положенням, яке вони займають у колективі, то пошуки треба починати саме тут. Насамперед слід з'ясувати причини, які заважають дитині добре учитися. Найчастіше це невміння працювати, а іноді – недостатній загальний розвиток, і нарешті, недоліки здібностей або хворобливість[10, 217].

Знаючи причину афекту неадекватності, легше знайти і спосіб його подолання. Конкретні прийоми, звичайно, досить індивідуальні, однак принципово можливі два основних шляхи:

1) підняти можливості і реальних досягнень до рівня домагань дитини;

2) знизити домагання і самооцінку до рівня реальних можливостей.

Ці шляхи не тільки не виключають одне одного, але постійно переплітаються. Шлях зниження завищених домагань (у тих випадках, коли вони вже стали стійкими) практично виявляється важчим, тому що спроби в цьому напрямку наштовхуються на опір учня. Він не сприймає і не визнає всього того, що могло б похитнути його самооцінку, і якщо це усе-таки вдається, то перегляд самооцінки і зниження домагань виявляється дуже важкою травмою.

Основний же шлях, який цілком виключає виникнення афекту, – це правильне виховання особистості і, насамперед, формування визначеної спрямованості.

 

 

Як показують і спеціальні психологічні дослідження, і сама педагогічна практика, неформальні співтовариства учнів, нерідко складаючись і розвиваючись у рамках офіційних груп, чинять часом визначальний вплив на становлення не тільки окремих школярів, але і всього класу в цілому. Недооцінка значимості таких неформальних об'єднань в умовах школи не може не привести до втрати вчителем контролю за реальною динамікою міжособистісних взаємин учнів і, в кінцевому рахунку, до істотного обмеження його виховних можливостей.

Могутній сплеск неформальних взаємин школярів саме в підлітковому віці і нерідко надлишкова емоційна насиченість міжособистісних контактів ледве чи не перше, що відзначають усі без винятку психологи, як тільки мова заходить про підлітковий вік. 

Прагнення виявити себе як особистість, індивідуалізуватися в групі потребує від підлітка пошуку нових у порівнянні з молодшим шкільним віком каналів трансляції своєї особистісності, що забезпечує найбільші, як йому здається, можливості для самовираження і самоствердження. Взаємини з авторитетними однолітками стають для підлітка на цьому етапі основним способом формування особистості, відносна ж цінність взаємин з дорослими для нього помітно знижується. Іншими словами, визначальним в цей віковий період виявляється тип взаємин «дитина-авторитетний ровесник», а залежним - «дитина-авторитетний дорослий».

Подібна якісна переорієнтація особистості, яка розвивається, в умовах школи закономірно призводить до не менш якісного переструктурування класу. При цьому бурхливо наростаюча значимість