Проблеми та шляхи розвитку прокуратури України в умовах побудови демократичної правової держави

Публікації. За результатами дисертаційного дослідження видано монографію “Прокурорська система України в умовах демократичного суспільства” (2002 р.). Проблематиці дисертації присвячено її розділ четвертий “Додержання законів у сфері економіки України. Актуальні питання прокурорського нагляду” (2000 р.). З окремих питань, висвітлених у дисертаційній роботі, здійснено 36 публікацій, у тому числі 23 публікації у провідних фахових журналах, перелік яких затверджено ВАК України, та в провідних журналах Росії, Болгарії, Молдови.

Структура й обсяг дисертації. Структура дисертації підпорядкована меті та завданням дослідження. Робота складається із вступу, чотирьох розділів, тринадцяти підрозділів. Крім того, підрозділ 3. 2 поділено на п’ять, підрозділ 4. 2 – на чотири, підрозділ 4. 3 – на три пункти. Дисертація містить також висновки, список використаних джерел (594 назви). Її загальний обсяг становить 465 сторінок.

 

Розділ 1 “Проблеми визначення ролі і місця прокуратури в суспільстві як суб’єкта контрольно-наглядової влади” складається з 2-х підрозділів. У підрозділі 1. 1. “Система гілок влади у правовій державі” наголошується на тому, що в сучасному демократичному суспільстві поділ єдиної державної влади на окремі гілки викликає потребу в їх взаємодії для вирішення спільних завдань державного будівництва. Запропоновано визначення державної влади як здатності держави через свої органи за дорученням народу в межах права і в інтересах суспільства реалізовувати функції соціального управління й підпорядковувати своїй волі поведінку інших суб’єктів суспільних відносин.

Виходячи із складності державного механізму на сучасному етапі розвитку суспільства, дисертант поділяє точку зору тих дослідників (Ю. С. Шемшученка, В. Я. Тацій та ін.), які виступають проти ортодоксального погляду щодо існування в механізмі держави лише трьох гілок влади: законодавчої, виконавчої й судової. Чим складніше апарат держави, тим більш розгалужені її функції. Залежно від цього неминуче виникає потреба в нових гілках влади, які існують об’єктивно, не будучи офіційно визнаними в конституційно-правових актах (президентська, виборча тощо).

Розгляд загальнотеоретичних аспектів реалізації принципу поділу влади дозволив автору в підрозділі 1. 2. “Місце прокуратури в системі поділу влади” показати власне бачення того, яке місце посідає система органів прокуратури серед інших державних структур, призначених забезпечувати належний рівень законності і правопорядку в суспільстві. Проаналізовано найпоширеніші точки зору з цього приводу (“прокуратура не входить до жодної гілки влади і не є самостійною гілкою влади”, “прокуратура – самостійний орган влади”, “інструмент законодавчої влади”, “складова частина судової (або виконавчої) влади”, “елемент, який сприяє взаємодії інших гілок влади”. На основі аналізу цих поглядів і конституційного законодавства України та інших держав зроблено такі висновки: по-перше, навіть будучи віднесеною до якоїсь традиційної гілки влади, прокуратура в будь-якій державі наділена функціями, не властивими для інших державних структур; по-друге, вона завжди зберігає певний рівень організаційної відокремленості; по-третє, обов’язкова прив’язка прокуратури до якоїсь із традиційних гілок влади не викликана якимось вагомими концептуальними міркуваннями.

Проблему визначення місця прокуратури в державному механізмі доцільно вирішувати у двох аспектах: а) за функціональним призначенням її органів і ступенем організаційної відокремленості; б) залежно від її цілей і завдань, які повністю чи значною мірою збігаються із цілями й завданнями інших державних органів. На підтвердження того, що в сучасних умовах прокуратура являє собою самостійну гілку державної влади, в роботі наведено такі міркування: а) органи прокуратури, безумовно, належать до державно-владних структур; б) прокурорська система в силу своєї єдності й централізації відзначається високим рівнем організаційної відокремленості; в) функції прокуратури докорінно відрізняються від функцій законодавчої, виконавчої й судової гілок влади; г) істотною специфікою відрізняються наглядові та інші повноваження прокуратури; д) розділ, присвячений прокуратурі, займає самостійне місце в Основному Законі між виконавчою й судовою владою; е) перелік функцій, крім прокуратури, визначено безпосередньо в Конституції лише стосовно законодавчої, виконавчої й судової гілок влади. Можливість у перспективі інтегрувати прокуратуру до складу контрольно-наглядової гілки влади разом з Конституційним Судом України й Уповноваженим Верховної Ради України з прав людини обумовлена тим, що всі ці органи здійснюють у межах своєї компетенції охорону конституційного ладу, захищають конституційну законність. Спільною метою прокуратури й зазначених органів є забезпечення верховенства Конституції України в нормотворчій і правозастосувальній діяльності, а завданням – практична діяльність, спрямована на досягнення цієї мети. На підставі аналізу нормативних актів Генерального прокурора України та прокурорської практики в дисертації робиться висновок, що нині прокуратура України виступає як система органів, що здійснюють конституційний нагляд. На відміну від конституційного контролю, здійснюваного Конституційним Судом, цей нагляд має місце переважно не у сфері неправотворчої, а правозастосувальної діяльності, хоча прокуратура досить часто реагує й на факти видання державними органами (аж до Кабінету Міністрів України) неконституційних актів нормативного характеру.

Інтегрування прокуратури до запроектованої в доктринальному плані контрольно-наглядової влади можна буде здійснити в разі, коли в Основному Законі буде відокремлено спеціальний розділ “Захист (чи охорона) основ конституційного ладу”, який містив би норми, що стосуються Конституційного Суду, прокуратури й Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини. Крім того, це стане можливим за умови збереження функції нагляду за додержанням і застосуванням законів, який, набувши ознак конституційного,