Проблеми та шляхи розвитку прокуратури України в умовах побудови демократичної правової держави

Основними рисами єдності є: наявність єдиної прокурорської системи при відсутності інших органів прокуратури, які б до неї не належали; здійснення своїх функцій всіма прокурорами як представниками цієї єдиної системи, наявність єдиних завдань, наглядових та інших повноважень, можливість взаємозамінюваності одних посадових осіб іншими, делегування повноважень, єдина система управлінських зв'язків, контролю і звітності, перелік класних чинів та уніфікація форменного одягу, використання державної мови при виконанні службових обов'язків. Автор висловлює думку про те, що, виражаючи публічні інтереси, всі прокурори подібно до суддів мають приймати рішення іменем України. Запропоновано надати офіційного статусу емблемі прокуратури як символу її єдності. Слід наблизити обсяг компетенції прокурорів управлінь і відділів, а також помічників прокурорів до компетенції керівників прокуратур і надалі йменувати помічників прокурорами відповідних прокуратур.

Централізація прокурорської системи проявляється насамперед у реалізації управлінських повноважень Генеральним прокурором України. Його повноваження, передбачені ст. 15 Закону про прокуратуру, дисертант поділяє на номінаційні, установчі й нормотворчі. Проте загалом перелік зазначених повноважень Генпрокурора є неповним, у зв'язку з чим згадану норму доцільно доповнити вказівкою на те, що «він має також інші повноваження, передбачені цим та іншими законами». З огляду на досвід інших держав пропонується дещо змінити порядок призначення і звільнення заступників Генерального прокурора (за згодою Президента України). Є назрілою потреба впорядкувати й уніфікувати практику видання Генеральним прокурором України правових актів та інших організаційно-розпорядчих документів. Проявом централізації органів прокуратури є забезпечення службової дисципліни, яка є різновидом державної. Обов'язковість вимог і вказівок підпорядкованим прокурорам не повинна вступати в суперечність з їх процесуальною самостійністю при прийнятті наглядових та інших рішень. У роботі містяться пропозиції щодо закріплення в законодавстві певних гарантій такої самостійності, демократизації порядку притягнення працівників прокуратури до дисциплінарної відповідальності.

Розглядаючи співвідношення між єдиноначальністю і колегіальністю в органах прокуратури, дисертант пропонує вдосконалити порядок створення колегії Генеральної прокуратури. У науковому дослідженні міститься низка пропозицій щодо правового регулювання організації роботи всеукраїнської і регіональних конференцій працівників прокуратури, а також створення їх постійно діючих представницьких органів.

У підрозділі 4. 3 «Принцип незалежності прокуратури та гарантії його реалізації» підкреслюється, що джерелом незалежності для всієї прокуратури є незалежне здійснення повноважень Генеральним прокурором України. Єдина і централізована прокурорська система здатна протистояти будь-яким спробам зовні схилити прокурорів до порушення службового обов'язку. Прокурори зобов'язані в таких випадках не лише ігнорувати подібні спроби, й вживати заходів по притягненню винуватців до відповідальності, аж до кримінальної.

Суперечить принципу незалежності прокуратури включення прокурорів до різних колегіальних органів, до чого часто вдаються здебільшого місцеві державні адміністрації. У чинній редакції ч. 4 ст. 9 Закону про прокуратуру заборона такої практики стосується лише рад та їх виконавчих органів, хоча в районних та обласних радах ці підрозділи взагалі не утворюються. Автором пропонується така редакція згаданої норми: «Прокурори не можуть бути включені до складу комісій, комітетів, робочих груп тощо, створюваних органами державної влади й органами місцевого самоврядування».

Для підвищення правової захищеності прокурорів пропонується: не обмежувати строків їх повноважень; установити особливий порядок притягнення прокурорських працівників до кримінальної відповідальності (порушення справ лише Генеральним прокурором України або за його згодою, неприпустимість затримання за підозрою у вчиненні злочину, за винятком затримання на місці його вчинення, взяття під варту за рішенням апеляційного суду) ; замінити адміністративну відповідальність заходами дисциплінарного впливу. У дисертації підтримується пропозиція російських науковців щодо вдосконалення системи безпеки органів прокуратури і пропонується створити в Генеральній прокуратурі та прокуратурах обласного рівня служби власної безпеки.

У підрозділі 4. 4. «Законність як принцип прокурорської системи» відзначається, що діяльність її органів і посадових осіб може мати місце лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, які передбачені Конституцією й законами України (ч. 2 ст. 19 Конституції України). Цю норму доцільно відтворити безпосередньо в майбутньому Законі про прокуратуру. Розкривається зміст кожного з елементів «тріади». Уся діяльність прокурора повинна відбуватись у чітко закріплених законодавством процесуальних формах. При цьому необхідно забезпечити однакове застосування законодавства про прокуратуру в процесі реалізації її органами наглядових та інших повноважень. Тому важливою умовою забезпечення законності в діяльності прокуратури є чітке визначення різних процедур у рамках широкого розуміння юридичного процесу. Під встановленням істини в діяльності прокуратури дисертант розуміє накопичення такого обсягу фактичного матеріалу, який дає можливість прокурору прийняти законне процесуальне рішення й реалізувати його.

Порушення законності в діяльності прокуратури за їх наслідками можна поділити на три групи: а) порушення, які спричинили небезпеку життю, завдали шкоди здоров'ю чи гідності особи, істотно порушили важливі державні інтереси; б) порушення, які хоч і не потягли за собою таких серйозних наслідків, але негативно вплинули на господарську чи іншу діяльність фізичних чи юридичних осіб; в) неадекватне застосування прокурорських повноважень за формальними ознаками, що призвело до безплідного витрачання часу, сил і засобів. Залежно від цього вирішується питання про відповідальність винуватців. Водночас звертається увага на наявність особливо нетипових ситуацій у правозастосуванні, що тягнуть за собою помилки, які не можуть бути поставлені у провину працівникам прокуратури. Оцінка діяльності того чи іншого органу має