Проблеми та шляхи розвитку прокуратури України в умовах побудови демократичної правової держави

Серед основних причин порушення законності дисертант виділяє низький рівень професійної підготовки працівників прокуратури і нестійкість морально-етичних засад у їх свідомості. Для усунення подібних причин необхідно затвердити перелік кваліфікаційних вимог до прокурорських кадрів, запровадити спеціальний кваліфікаційний екзамен для кандидатів на прокурорські посади, психологічне тестування. Можливо, є сенс створити в органах прокуратури постійну психологічну службу, схвалити на всеукраїнській конференції працівників прокуратури Кодекс правил професійної поведінки. Питання вдосконалення професійного рівня прокурорів доцільно визначити у спеціальному наказі Генерального прокурора України «Про заходи щодо підвищення рівня ділової кваліфікації працівників прокуратури».

У підрозділі 4. 5 «Значення гласності й особливості застосування цього принципу в діяльності прокуратури» визначені такі основні напрямки його застосування: а) реалізація прокуратурою своєї правовиховної ролі в суспільстві; б) контроль суспільства за діяльністю прокуратури без права на посягання на її незалежність; в) формування адекватної і зваженої громадської думки про діяльність прокуратури; г) підвищення ефективності наглядових та інших заходів; д) інформування органів влади про стан законності й заходи щодо її зміцнення; е) задоволення громадянами своїх інформаційних потреб. Генеральному прокуророві доцільно видати наказ «Про форми і методи реалізації принципу гласності в діяльності органів прокуратури». Відповідну норму Закону України «Про прокуратуру» пропонується викласти в такій редакції:

“Органи прокуратури діють гласно, якщо це не суперечить охороні таємної інформації чи інформації з обмеженим доступом; інформують державні органи й органи місцевого самоврядування про стан правопорядку та заходи щодо його зміцнення.

Оприлюднення матеріалів прокурорських перевірок і досудового слідства може бути здійснено лише з дозволу прокурора або слідчого”.

 

В умовах нестабільності законодавства, поширеності злочинних проявів і правового нігілізму прокуратура України повною мірою зберігає свою роль і значення як структура, діяльність якої спрямована на зміцнення законності і правопорядку. У складному й розгалуженому державному механізмі, виходячи із специфіки функцій, визначених безпосередньо в Основному Законі, виділення спеціальної глави в Конституції, прокуратура може розглядатися як самостійна гілка державної влади. У перспективі вона може стати автономною частиною контрольно-наглядової гілки влади разом з Конституційним Судом та Уповноваженим Верховної Ради України з прав людини.

Відносини Президента України і Генерального прокурора України мають будуватися на засадах підконтрольності й підзвітності останнього главі держави, якому доцільно надати право одноособово призначати Генерального прокурора на строк своїх повноважень і достроково звільняти його лише за згодою парламенту. Верховна Рада України й окремі депутати не контролюють діяльності прокуратури, що не виключає взаємодії між ними з окремих питань забезпечення законності. Відносини прокуратури з органами виконавчої влади мають переважно наглядовий характер з елементами взаємодії, важливою формою якої є координація прокуратурою діяльності правоохоронних органів по боротьбі зі злочинністю. Відносини з судами загальної юрисдикції мають будуватися відповідно до системи стримувань і противаг, а прокуратура була й залишається важливим елементом соціального контролю за результатами правосуддя, правомірного впливу на суди з метою забезпечення законності в їх діяльності. Своєї діяльністю прокурора сприяє втіленню в життя рішень і висновків Конституційного Суду України. Відносини прокуратури з Уповноваженим Верховної Ради України з прав людини базуються на їх взаємодії у правовому захисті людини і громадянина.

У період до завершення стабілізації соціально-економічної й політичної ситуації в Україні прокуратура має зберігатись як багатофункціональна структура. Подальше її реформування слід здійснювати не шляхом усунення окремих її функцій, а їх удосконалення через конкретизацію в чинному законодавстві. Рішуче несприйняття викликає рекомендація ПАРЄ щодо прискореної ліквідації нагляду за додержанням і застосуванням законів як такого, що начебто загрожує підривом незалежності судової влади. Водночас існує потреба у вдосконаленні правового регулювання цієї функції, функції нагляду за додержанням законів у сферах оперативно-розшукової діяльності і розслідування злочинів, у місцях обмеження свободи громадян, а також функцій судового представництва і підтримання державного обвинувачення в суді, з приводу чого в роботі висловлено відповідні пропозиції.

На основі аналізу законодавства, у тому числі й зарубіжного, дисертант дійшов висновку, що в новому Законі України «Про прокуратуру» необхідно закріпити такі принципи її організації та діяльності: єдність і централізація, незалежність, законність, гласність. Послідовна їх реалізація сприятиме підвищенню ефективності наглядової та іншої діяльності прокуратури. Внесено пропозиції щодо посилення гарантій застосування цих принципів.

 

 

І. Видання монографічного характеру

Косюта М. Актуальні проблеми прокурорського нагляду в Україні за додержанням законів у сфері економіки. – Розд. ІV. – Луцьк: РВВ Волин. ун-ту ім. Лесі Українки, 1998. – С. 124-135.

Косюта М. Додержання законів у сфері економіки України. – Одеса: Юрид. літ., 2000. -262с.

Косюта М. Прокурорська система України в умовах демократичного суспільства. – Одеса: Юрид. літ., 2002. – 375с.

Науково-практичний коментар до Кримінального кодексу України: Загальна частина. – К. : Форум, 2001. – С. 257-263; 281-284.

Науково-практичний коментар до Кримінального кодексу України: Особлива частина. – К. : Форум, 2001. – С. 35-53; 56-59, 261-263, 502-508.

ІІ. Публікації у провідних фахових виданнях України

Косюта М. Правове регулювання представницької функції прокуратури // Право України. – 1997. – №12. – С.