Процеси і закономірності пам'яті

Таким чином, як історіогенез, так і онтогенез пам'яті йде через розвиток запамятовування за допомогою зовнішніх знаків-стимулів. З часом ці стимули інтеріоризуються і стають внутрішніми засобами, користуючись якими індивід починає керувати своєю пам'яттю. Це якісно змінює саму пам'ять: вона перетворюється на складно організовану активність, яка обслуговує процес пізнання індивідом дійсності. Звичайно, він може мати гарну природну пам'ять, але вона істотно не визначатиме його життя. Це не завжди усвідомлюється і, напевно, тому люди полюбляють скаржитися на вади своєї пам'яті.

Відомі непоодинокі випадки надзвичайної природної пам'яті, але її носії часто стають лише мнемоністами – артистами, що демонструють глядачам свої здібності. Один з таких, описаний А. Р. Лурія [44], взагалі страждав від неможливості щось забути. Якось він безпомилково відтворив одразу, а також через 15 років після запам'ятовування, штучну, яка нічого не означає, велику математичну формулу. Щоб щось забути, він уявляв це написаним чи намальованим на папері, який на його очах згоряє. Та незважаючи на видатну пам'ять, творчих досягнень і навіть життєвих успіхів ця людина не мала.

Діяльнісний підхід узгоджується з результатами вивчення фізіологічних механізмів пам'яті (Будика, Хомська, див. : [27], Вейн, Каменецька [8], Греченко [16], Громова [18], Іванов-Муромський [25], Кіященко та ін. [30], Лурія [41; 42], Бехтерєва, Кропотов, див. : [48], Петренко [52], Соколов [57; 58; див. : 27]; Трауготт [62], Швирков, див. : [27]).

Зокрема, з'ясовано, що пам'ять забезпечується системою спільно працюючих функціональних блоків мозку, провідну роль серед яких відіграє блок прийому, переробки і збереження інформації. Неврони, що входять до складу останнього, спеціально пристосовані для утримування слідів збуджень і звіряння їх з характеристиками інформації, що надходить. Тривале збереження цих слідів і активне користування ними перебуває під контролем лобових часток мозку. Ушкодження останніх супроводжується безконтрольним відтворенням випадкових вражень: пам'ять втрачає свій вибірковий і цілеспрямований характер. Короткочасне збереження інформації досягається переважно за рахунок її циркулювання в замкнених нервових – ревербераційних (від лат. reverbero – відбиваю, відкидаю) колах. У синапсах (від гр.   – поєднання) – місцях контакту невронів, що утворюють ці кола, виникають хімічні та морфологічні зміни, що на певний час зберігають сліди збудження.

Пам'ять, як і інші пізнавальні процеси, має динамічну і системну локалізацію. Так, електростимуляція ділянок скроневої частини не-домінантної півкулі викликає у хворої образ події, яка злякала її ще в дитинстві. Стимуляція цих самих ділянок мозку іншої хворої перенесла її на двадцять років назад, і вона побачила себе з новонародженою донькою на руках. Третя почула голос свого сина, що лунав із двору разом з криками дітей, гавканням собак і сигналами автомобілів. У всіх цих випадках пацієнтки заново переживали події минулого.

Ці та подібні їм випадки (див. : Іванов [24], Рібо, Жане, див. [69]) дають підстави гадати, що в пам'яті людини утримується значно більше, ніж їй здається. Наприклад, мав місце випадок, коли малоосвічена німкеня, захворівши на лихоманку, в маренні заговорила грецькою, латиною, давньоєврейською мовами. Виявилося, що іще дівчинкою вона жила у пастора, який часто читав уголос свої книги. Істотно, що одужавши, вона знову стала недалекою жінкою, і не підозрювала, що зберігає її пам'ять.

Напевне, в мозкові знаходять відбиток сліди багатьох (а можливо, й усіх) вражень, які мали місце в минулому. Але чи є це власне пам'яттю індивіда? Очевидно, ні. Не випадково, що описані випадки є захворюваннями, тобто патологією, а не нормою. Фактично, таким самим випадком є і пам'ять мнемоністів.

Швидше, пам'ять індивіда, як і інші пізнавальні процеси – сукупність складно організованих і багаторівневих механізмів. Один з них – фізіологічний (саме про нього йдеться у прикладах) – складні процеси мозку, які далеко не завжди мають зовнішні вияви. Можна сказати, що вони перебувають в індивідові, але не належать йому.

Звичайно, ця закономірність стосується і власне психологічних рівнів Пам'яті, на що вказує аналіз несвідомого. Воно несе в собі не лише індивідуальний [65], а й колективний [73] досвід. І цей досвід виявляє себе через особливі стани індивіда: під час сновидінь, гіпнозу, під дією наркотичних препаратів тощо. Ця царина пам'яті непідвладна індивідові, тобто також матеріал, який у ньому, але не для нього.

Пам'ять людини функціонує не лише на психологічному і фізіологічному рівнях, а й на молекулярному, біохімічному (Гейшо [19], Дергачов [20], Тушмалова, див. : [27], Хіден, цит. за: [19]). Збудження невронів, як виявлено, помітно підвищує вміст у них рибонуклеїнової кислоти (РНК), причому повторна дія того самого подразника викликає ті хімічні реакції, що мали місце при початковому збудженні. Зниження рівня РНК у невронах супроводжується порушенням пам'яті, підвищення – поліпшенням Практично необмежена кількість можливих змін молекул РНК є базою збереження надзвичайно великої кількості слідів збуджень.

Стали всесвітньовідомими досліди з планаріями – плоскими черв'яками (Томпсон та ін., цит. за: [19]). Одну групу, шляхом вироблення умовних рефлексів, привчали проходити певний лабіринт. Після того, як вони запам'ятовували шлях (унаслідок багаторазових повторень, неправильні спроби карались електричним подразненням), з них екстрагували РНК, яку потім вводили різним групам планарій. Та група, якій вводилася РНК від привчених планарій, виявляла тенденцію частіше реагувати на умовний подразник, ніж контрольна група. Хоча