Процеси і закономірності пам'яті

Такою ж «пам'яттю» є й дезоксирибонуклеїнова кислота (ДНК). Це носій переважно родового досвіду – вона містить генетичні коди організ му, його генотип. ДНК має різновиди, одні з яких беруть участь і у закріпленні індивідуального досвіду: принаймні, вироблення умовних рефлексів у різних груп тварин супроводжується помітною інтенсифікацією синтезу ДНК в ділянках нової кори. Висловлюють думку, що протоплазма нервових клітин зберігає здатність, що з'явилася ще в найпростіших, – формувати сліди збуджень за рахунок перебудови ДНК (Тушмалова, див [27]). Є також гіпотеза, що ДНК передає закодовану інформацію молекулам РНК і вона використовується для синтезу специфічних білків [19]. Останні, спричинюючи зміни в синапсах, сприяють закріпленню зв'язків між невронами різних частин мозку, а отже – тривалому збереженню слідів збуджень.

Пам'ять, таким чином, – явище складної природи, що має свій філогенез, історіогенез і онтогенез. Але в усіх випадках її розвиток зумовлено ускладненням діяльності живої істоти. Пам'ять, у свою чергу, обслуговує діяльність, виконуючи функцію зберігання і відтворення індивідуального досвіду. При цьому вона ґрунтується на роботі мозку, що здійснюється за рахунок нейрофізіологічних і біохімічних механізмів. На рівні індивіда, пам'ять є опосередкованим мнемічними діями процесом, складовою пізнавальної діяльності. На рівні особистості – це засіб, користуючись яким людина будує своє життя.

Закономірності перебігу пам'яті залежать від її виду.

 

 

Залежно від характеру матеріалу, часу його зберігання та ступеня опосередкованості механізмів пам'ять поділяється на види (мал. 2).

За змістом пам'ять може бути руховою, емоційною, образною і словесно-логічною. Є відомості, що саме в такому порядку складається онтогенез пам'яті [5, див. : 69].

 

Мал. 2. Феноменологія пам'яті

 

Рухова пам'ять – основа формування практичних навичок ходіння, письма, танцю, їзди на велосипеді, складових професійної діяльності. Без пам'яті на рухи людина не змогла б накопичувати досвід безпосередньої взаємодії зі світом і переходити до вищих форм його закріплення і відтворення. На руховій пам'яті ґрунтуються всі інші – складніші її види. Це заперечував французький філософ А. Бергсон (1859-1941) у праці «Матерія і пам'ять»: «Існують два глибоко відмінні різновиди пам'яті. Один з них, фіксований в організмі, становить не що інше, як сукупність раціонально побудованих механізмів, що забезпечують відповідний руховий відгук на різні можливі запити... Це, радше, звичка, ніж пам'ять, вона залучає до справи наш минулий досвід, однак не викликає його' образу. Інший різновид – це справжня пам'ять. Збігаючись за протяжністю зі свідомістю, вона утримує і послідовно вибудовує один за одним.,. всі наші стани мірою того, як вони настають.., дійсно рухаючись у... минулому, на відміну від першої пам'яті, котра діє в... теперішньому» [4].

Однак уже 6-7-місячні діти, щоб відновити в пам'яті предмет, що зник з поля зору, починають повторювати пов'язану з ним дію (Піаже, Цит. за: [6]). Тобто мнемічний образ з моменту своєї появи базується на дії, яка і є реальним каналом зв'язку між минулим і майбутнім. Лише у подальшому пам'ять, ускладнюючись, отримує незалежність, та й то віднос ну, від дії (45; див. : 27].

Емоційна пам'ять надає можливість зберігати емоції та почуття. Завдяки предметності почуттів – віднесеності до ситуації, що їх викликала, змістом емоційної пам'яті є не самі по собі почуття, а емоційно забарвлені події, які відбувалися в минулому. Та й запам'ятовується насамперед те, що збуджує емоції. Саме тому фільм «Доля людини» (за однойменним оповіданням М. О. Шолохова) залишився в пам'яті переважної більшості глядачів у вигляді епізоду «зізнання» героя фільму Андрія Соколова бездомному хлопчикові Ванюші в тому, що він є його батьком. Цей вид пам'яті надає досвідові індивіда глибоко особистого характеру, робить його пам'ять унікальним явищем. Крім того, емоційній пам'яті притаманна міцність: глибоко пережиті, особливо неприємні, події важко забути. Опитування людей про перші спогади дитинства також показали, що найчастіше вони пов'язані зі страхом, нещасними випадками в родині, покаранням, образами, розлукою [5]. Щоправда, коли такі події викликають інтенсивні негативні переживання і спричинюють, наприклад, психічну травму, то вони можуть бути витіснені у несвідоме (Фрейд, див. : [69]), але це також форма зберігання матеріалу, і, навіть не усвідомлюючись, він все таки може позначатися на настрої та діях індивіда.

Образна пам'ять – відображення минулого у формі переважно зорових, слухових, нюхових, смакових, дотикових мнемічних образів. На відміну від відповідних сенсорних чи перцептивних образів вони не такі яскраві, менше деталізовані, але більш узагальнені. Як і будь-який інший матеріал пам'яті, мнемічні образи змінюються: зазнають впливу з боку інших уявлень, процесів збереження і забування, а тому характеризуються як мінливі образи реальності [56]. Винятком серед них є ейдетичні (від гр.   – вигляд, образ) образи – яскраві та чіткі уявлення, що зберігаються в пам'яті без будь-яких змін. Вони можуть бути викликані індивідом навіть після тривалого часу після їх виникнення. Вже згадуваний носій видатної пам'яті мав, безперечно, ейдетичну пам'ять. Вона зустрічається в художників, музикантів і нерідко поєднується з синестезією відчуттів. Найчастіше прояви такої