Процеси і закономірності пам'яті

Словесно-логічна – специфічно людська пам'ять на думки, висловлювання, закономірності та особливості побудови складного за змістом матеріалу. Це найвищий етап онтогенезу пам'яті, від якого великою мірою залежить успішність теоретичного освоєння індивідом дійсності. Словесно-логічна пам'ять формується в процесі навчальної діяльності, в зв'язку з оволодінням поняттями. Вона реалізується не лише мнемічними, а й мислительними діями, що зближує її з мисленням. Характерно, що цей вид пам'яті, на відміну від інших, у осіб інтелектуальної праці з віком не зазнає інволюційних змін [29].

Залежно від часу зберігання матеріалу пам'ять поділяється на сенсорну, короткочасну і тривалу.

Сенсорна пам'ять характеризується дуже коротким (до 2 с) часом збереження матеріалу, який фіксується в периферичних частинах аналізаторів (на сітківці ока, у внутрішніх каналах вуха, в закінченнях шкірного, нюхового, смакового нервів). Вона має різні підвиди, помітну роль серед яких відіграє зорова і слухова сенсорна пам'ять. Це миттєвий, безпосередній відбиток різної модальності, обсяг якого може бути більшим за обсяг короткочасної пам яті [2; 31; 39; 50]. Є необхідна умова утримування інформації в сенсорній пам'яті: наявність настановлення на її появу. Коли досліджуваним протягом 50 мс показували кілька рядків літер, то вони змогли відтворити не більше 4-5 з них, та й то лише з одного рядка. Коли ж відразу після демонстрації вони чули звук, висота якого вказувала на рядок, котрий потрібно відтворити, то називали з цього рядка до 8-ми літер. Завдяки сенсорній пам'яті індивід отримує можливість розпізнавати образи ще в процесі їх формування і відразу ж «зчитувати» необхідну інформацію.

Короткочасна пам'ять забезпечує оперативне утримування і відтворення матеріалу, що надходить із сенсорної і тривалої пам'яті. Це ніби ланка зв'язку між ними. Матеріал зберігається у ній до 30 с, часто у вигляді відлуння явища, яке щойно мало місце. Так, звучить, наприклад, почутий номер телефону, який ми не збираємося запам'ятовувати. Вона обслуговує ситуативні задачі діяльності, що вимагають негайного застосування матеріалу, що надходить або зберігається. Обсяг короткочасної пам'яті обмежений: більшість людей не в змозі відразу утримати більше, ніж дозволяє «магічне число сім плюс або мінус два» (Міллер, цит. за: [67]). Проте це не стосується наочного матеріалу (облич, пейзажів, творів образотворчого мистецтва), обсяг короткочасного запам'ятовування якого може бути більшим. Очевидно, обсяг короткочасної пам'яті визначається не кількістю стимулів, що утримуються водночас, а дією механізму кодування інформації [67]. Встановлено також, що в основі короткочасної пам'яті лежать процеси активного проговорювання, тобто повторення індивідом матеріалу [2; 31]. Якщо таке проговорювання має механічний характер, то матеріал, як правило, забувається, якщо осмислений і супроводжується мнемічними діями, то переходить у тривалу пам'ять (мал. 3).

 

Мал. 3. Взаємозв’язок короткочасної і тривалої пам’яті

 

Тривала пам'ять є головним сховищем людського досвіду. Вона забезпечує довгочасне (від годин до десятиліть) збереження матеріалу часто значного обсягу. Але, зберігаючись, він зазнає впливу процесів запам'ятовування, забування, відтворення. Нерідко це призводить до втрати форми матеріалу, натомість чіткіше виокремлюється структура його значень. Умовою адекватного збереження матеріалу є його використання індивідом під час розв'язування життєвих завдань тактичного і стратегічного характеру.

Організація матеріалу у тривалій пам'яті підпорядковується таким принципам, як «повторення без повторення», використання засобів, залежність запам'ятовування від місця матеріалу в структурі діяльності [1]. За першим принципом, матеріал структурується так, щоб швидко і точно включитися в розв'язування завдань, які можуть постати у майбутньому. Дія цього принципу простежується на прикладі формування рухової пам'яті (наприклад навички), яке здійснюється під контролем «образу потрібного майбутнього» (Бернштейн, див. : [69]). Другий принцип засвідчує: матеріал запам'ятовується і зберігається завдяки його перебудові в особливим чином організовані смислові групи (Бартлетт, див. : [69]). Принцип використання засобів розкриває, як індивід оволодіває і керує своєю пам'яттю. Він обґрунтований дослідженнями, в яких висвітлено залежність запам'ятовування від зв'язків матеріалу з мотивами, цілями та умовами діяльності (Виготський [12; див. : 69], Зейгарник, див. : [69], Зінченко [22; див. : 69], Леонтьєв [37; див. : 69], Смирнов [60; див. : 69]).

Залежно від ступеня опосередкованості, пам'ять поділяється на мимовільну, перехідну (зовнішньо опосередковану), довільну і метапам'ять.

Мимовільна пам'ять є ранньою, генетично першою і нерозвиненою формою пам'яті. Спочатку вона складається в межах стосунків «дитина – дорослий», обслуговує процес оволодіння дитиною предметними діями і забезпечує закріплення відповідних операцій. На цій підставі пізніше виникають уявлення, відносно відособлені від дій. Лише на останньому етапі розвитку мимовільної пам'яті з'являється план уявлень, але він також обслуговує зовнішні дії, забезпечуючи порядок їх виконання дитиною. Цей етап також пов'язаний з ускладненням взаємин дитини з навколишніми в процесі спільної діяльності.

Перехідна (зовнішньо опосередкована) пам'ять характеризується використанням дитиною зовнішніх засобів для керування своїми уявленнями. Зовнішньо опосередкованими при цьому спочатку стають акти відтворення (бо вони раніше спонукаються дорослими), а пізніше – запам'ятовування. На перших етапах розвитку перехідної форми пам'яті функцію таких засобів виконує дитячий малюнок, згодом – усне, потім – письмове мовлення. Починаючи з першого класу школярі навчаються використовувати