Процеси і закономірності пам'яті

У житті дорослого цей вид запам'ятовування використовується рідко і має незначну ефективність. Так, для заучування 36 складів, не пов'язаних у слова, потрібно в середньому 55 повторень, а 36 слів запам'ятовуються вже після 6-7 повторень {Еббінгауз, див. : [69]). Механічне запам'ятовування значно поступається довільному повнотою, швидкістю і міцністю утримування матеріалу. Поширене воно в дошкільному віці, але й тут запам'ятовування незрозумілого матеріалу (слів невідомого значення, лічилок) нерідко визначається будовою звукової організації матеріалу. У молодших школярів прагнення до дослівного запам'ятовування також може свідчити про нерозуміння ними того, що означає «знати» матеріал. Крім того, дитині буває простіше передати зміст прочитаного чи почутого дослівно, ніж «своїми словами», яких йому часто бракує.

Смислове запам'ятовування ґрунтується на розумінні логічної будови матеріалу, його зв'язків. Тому поряд з мнемічним цей вид запам'ятовування містить мислительні дії. Це високоефективний процес, що потребує значно меншого числа повторень, ніж довільне чи мимовільне запам'ятовування; його результати рідко забуваються і краще зберігаються. Від механічного до смислового запам'ятовування – такий шлях онтогенезу пам'яті [12; 37; 38]. Він починається з оволодіння мнемічни-ми діями (спочатку у зовнішній, а потім внутрішній формі), після чого «натуральна» лінія розвитку запам'ятовування поступається «культурній». Запам'ятовування стає опосередкованим, підкореним контролю з боку свідомості індивіда, процесом.

Збереження – процес пам'яті, що забезпечує утримування результатів запам'ятовування впродовж більш чи менш тривалого часу. Але це не «сховище досвіду», а внутрішня активність, яка позначається на змісті і формі матеріалу, що зберігається. Якщо під час запам'ятовування вона здійснюється за рахунок мнемічних дій, то при збереженні – неусві-домлюваних мнемічних операцій {аналізу, синтезу, класифікації, узагальнення). Збереження взагалі незначною мірою контролюється свідомістю індивіда, але істотно залежить від його діяльності. Так, що частіше використовується матеріал, що більше значення він «має для індивіда, то більше трансформується і довше зберігається [56]. Це позначається також на вибірковості запам'ятовування та збереження.

На ефективність збереження істотний вплив справляють час та обсяг матеріалу. Як встановлено, через певний проміжок часу після запам'ятовування відсоток збереженого матеріалу є обернено пропорційним до його обсягу {Еббінгауз, див. : [69], Флорес, див. : [69; 72]). При цьому він зазнає впливу з боку процесів забування. Що краще матеріал зберігається, то легше відтворюється.

Відтворення – процес пам'яті, який полягає у відновленні матеріалу, що зберігається. Найчастіше це його реконструкція, яка тим значніша, чим більшим є обсяг і складнішим зміст матеріалу, чим слабшою була мнемічна спрямованість на точність запам'ятовування, чим менше він заучувався, чим тривалішим був період часу між запам'ятовуванням і відтворенням.

Мнемічні дії у цьому разі мають вигляд репродуктивних (лат. rе – префікс, що означає зворотну дію і produco – створюю), тобто відтворювальних. Це узагальнення того, що в оригіналі дано в деталізованій формі; конкретизація того, що дано у більш загальному або стислому вигляді; заміна одного змісту іншим, подібним; зміщення або переміщення окремих частин оригіналу, об'єднання того, що дано окремо, і роз'єднання того, що в оригіналі пов'язане; доповнення, яке виходить за межі оригіналу. При цьому може мати місце і мимовільне спотворення оригіналу. Репродуктивні дії характеризують відтворення як мнемічну діяльність, щільно пов'язану з мисленням.

Складовими відтворення є впізнавання, власне відтворення, пригадува-ня і згадування.

Впізнавання – відтворення в умовах повторного сприймання. Це своєрідний пошук матеріалу, що зберігається в тривалій пам'яті, та звіряння його результатів з перцептивним образом [2]. Як і розпізнавання, впізнавання може мати сукцесивний або симультанний характер. У першому разі воно містить висування і перевірку гіпотези про значення об'єкта сприймання, у другому – здійснюється без перешкод: перцеп-тивний образ начебто накладається на мнемічний. Проте в обох випадках упізнавання реалізується за рахунок мнемічних операцій. Кількість і характер цих операцій зумовлюють якість упізнавання: вона тим вища, чим складніші операції [15]. Найпростіші операції – це зовнішні дії з об'єктом, найскладніші – оперування категоріями образів об'єкта.

Упізнавання розрізняється за ступенем чіткості, повноти і довільності. Так, довільне впізнавання – це усвідомлюваний процес, що супроводжується певними труднощами, це пошук у пам'яті матеріалу, який видався індивідові знайомим. Мимовільне впізнавання – найчастіше симультанне явище, яке не потребує докладання зусиль.

Власне відтворення – мимовільне або довільне відновлення предмета запам'ятовування. При мимовільному відтворенні немає мнемічної спрямованості: минулі враження спливають немов самі собою. Насправді це потік асоціацій, викликаних думками, образами, емоціями, діями. Довільне відтворення передбачає специфічну – репродуктивну мнемічну спрямованість – активність, яка забезпечує цілеспрямований пошук потрібного матеріалу. Як правило, така спрямованість дає кращі результати, коли відтворення не дуже відстає у часі від запам'ятовування. В деяких випадках спостерігається ефект ремінісценції (лат. reminiscentia – пригадування) – повніше і точніше відтворення матеріалу порівняно з його станом після запам'ятовування {Рубінштейн [56], Флорес, див.