: [69; 72]). Найчастіше це буває у дошкільному та молодшому шкільному віці, коли час збереження матеріалу – необхідна умова його відтворення. Ремінісценція виявляється, як правило, під час роботи з великим обсягом логічно побудованого матеріалу, який ще й викликає в індивіда певні емоції.
Пошук
Процеси і закономірності пам'яті
Предмет:
Тип роботи:
Реферат
К-сть сторінок:
33
Мова:
Українська
Пригадування – довільне відтворення, пов'язане з активним пошуком, відновленням і добуванням з тривалої пам'яті матеріалу, який потрібен індивідові. Це розгорнутий у часі процес, у ході якого індивід не тільки відбирає матеріал, а й оцінює його, міркує, робить висновки. Він потребує і застосування вольових зусиль [5]. Успішність пригадування залежить від готовності індивіда до швидкого і точного відтворення, змісту репродуктивної спрямованості, таких репродуктивних дій, як викликання асоціацій, створення необхідного образу та пошук відповідного йому контексту.
Згадування – відтворення індивідом емоційно забарвлених образів свого життєвого шляху. Цей процес може проходити мимовільно, і тоді мнемічні образи виникають на ґрунті асоціацій. В окремих випадках він набуває вигляду персеверації (від лат. persevero – уперто роблю, наполягаю) – циклічного відтворення одного й того самого матеріалу (думки, дії, переживання), нерідко всупереч наміру. Довільне згадування – спогади – викликається репродуктивною мнемічною спрямованістю і відрізняється від пригадування своїм змістом: пригадується нейтральний стосовно життєвого шляху матеріал, згадується особистий досвід.
Забування – процес пам'яті, який призводить до «втрати чіткості і зменшення обсягу закріпленого у тривалій пам'яті матеріалу, а інколи й неможливості відтворити його. Забувається насамперед те, що не відіграє особливої ролі в житті, що не набуло сенсу або втратило його. Одним з механізмів забування є витіснення в несвідоме неприємного матеріалу ([66; див. : 69]). Темп забування залежить від обсягу матеріалу, його змісту, схожості з уже відомим матеріалом, і, головне, – часу збереження (мал. 6). Принаймні, найінтенсивніше цей процес відбувається відразу ж після заучування (Еббінгауз, див. : [69]).
Мал. 6. «Крива забування» (за Г. Еббінгаузом)
На прикладі розладів пам'яті виявлено, що нове зникає раніше старого, а складне – раніше простого, спочатку забуваються недавні, погано закріплені враження від сприймання, потім здобутки мислення, за ними почуття, нарешті, звички (Рібо, Корсаков, див. : [69]). Загалом порушення пам'яті внаслідок ураження певних ділянок мозку називається амнезією (гр. – заперечна частка і – пам'ять). Найчастіше зустрічаються випадки ретроградної (від лат. retrogradus – той, хто йде назад) амнезії- порушення пам'яті на події, які передували захворюванню. Один хворий, наприклад, спочатку почав забувати те, що сталося зовсім недавно, потім те, що мало місце протягом року, далі – події далекого минулого. Ділянка втрати пам'яті дедалі розширювалася, доки хворий не зберіг лише спогади про дитинство. Згодом хворий став одужувати, причому відновлення пам'яті відбувалося у зворотному порядку: спочатку він пригадав події юності, потім зрілого віку, нарешті – події останніх років. Психолог при такому захворюванні може надати психологічну допомогу людині, разом з нею «повертаючись до втраченого світу» [43]. Є й антероградна амнезія – забування подій, що сталися відразу після травми мозку.
Забуванню перешкоджає зв'язок матеріалу з мотивами, цілями і операціями діяльності. Про це свідчить, зокрема, ефект Зейгарник, встановлений в експерименті, за умовами якого досліджувані повинні були якомога швидше виконувати різні дії (ліпити з пластилину, розгадувати загадки, складати вірш тощо) (Зейгарник, див. : [69]). Половину з них переривав експериментатор до того, як вони були виконані. Через певний час досліджувані мали перелічити дії, які виконували. З'ясувалося, що перервані, незавершені дії відтворюються приблизно вдвічі краще, ніж завершені. Мета діяльності начебто утримує матеріал у пам'яті, і доти, коли він знадобиться.
З фізіологічної точки зору, забування є гальмуванням нервових зв'язків, що утворилися під час запам'ятовування. Воно може бути проактив-ним – наперед діючим, або ж ретроактивним – що діє в зворотному напрямку. У першому випадку матеріал, що зберігається, негативно впливає на той, що запам'ятовується, у другому – має місце обернене співвідношення. Ці два випадки гальмування пояснюють позиційний (краю) ефект, за яким у великому обсязі матеріалу середина його запам'ятовується гірше, ніж початок і кінець. Забування може бути спричинене і позамежовим гальмуванням – наслідком перенапруження невронів. Засобами боротьби з таким гальмуванням є перерви між виконуваними діями, особливо коли вони відрізняються одна від одної; чергування схожих і несхожих між собою дій; перехід від більш до менш складного матеріалу. Надзвичайно важливе значення має повторення і, особливо, включення матеріалу в систему смислових зв'язків пам'яті [60].
Пам'ять людини, звичайно ж, глибоко індивідуалізоване явище. Відтак, найпоширенішими типами пам'яті є образний, словесно-логічний і проміжний.
Образний тип пам'яті виявляють ті, хто краще оперує матеріалом, даним у наочній формі, та створює асоціації переважно зорової чи слухової модальності. Словесно-логічний тип спостерігається у тих, хто добре запам'ятовує і відтворює закономірності побудови складно організованого матеріалу. Проміжним типом пам'яті володіють особи, в яких немає переважних способів оперування матеріалом.
Кожний із типів пам'яті ґрунтується на певних задатках здібностей, але вони формуються також у процесі мнемічної діяльності. Серед задатків особливе значення мають властивості нервової системи [14]. Такими, насамперед, є: рухливість, сила, врівноваженість. Встановлено, що високу продуктивність процесів пам'яті показують особи із сильною нервовою системою, хоча логічну структуру матеріалу краще запам'ятовують представники слабкої. Мимовільна пам'ять розвиненіша в осіб з рухливою нервовою