Психоаналітичний, гуманістичний та соціально-когнітивний напрямок

Прослухавши протягом 400 годин спогаду 120 очевидців Холокоста, психолог Роберт Крафт (Robert Kraft, 1996) засвідчив, що "майже універсальною реакцією для них був постійний, нав'язливий спогад про особисто пережиті події". "Ви бачите дітей, - сказав в'язень концтабору Салли X. - Ви бачите матерів які пронизливо кричать. Ви бачите повішених людей. Ви сидите й бачите їхньої особи. Це щось таке, що неможливо забути".

Підсвідомий розум

Історія виявилася більш прихильною до уявлення Фрейда про розум як про "айсберг", принаймні, частково. Тепер ми знаємо, що в нас дійсно обмежений доступ до всього, що відбувається в наших розумах (Erdelyi, 1985, 1981 Kihlstrom, 1990; Lewicki & others, 1924 Однак подання про "айсберг", якого дотримуються сьогоднішні психологи-дослідники, за твердженням Антоні Грінвальда (Anthony Greenwaie 1992), настільки відрізняється від відповідного подання Фрейда що впору відмовитися від погляду Фрейда на несвідоме. Як ми вже знаємо з попередніх глав, багато дослідників розглядають підсвідомість не як майбутні страсті й тверда цензура, а як більше спокійний процес обробки інформації, що відбуває без участі нашої свідомості. Для них підсвідомість містить у собі:

• Схеми, що автоматично контролюють наші сприйняття й інтерпретації.

• Реагування на стимули, які не зауважуємо у своїй свідомості.

• Активність правої півкулі, що дозволяє лівій руці пацієнта з розділеним мозком виконати інструкції, що він не може виразити словами.

• Паралельну обробку різних актів образного мислення.

• Сховані спогади, що діють без участі свідомості, навіть серед людей з амнезією.

• Емоції, які активізуються миттєво, без свідомого аналізу.

• Я-концепцію й стереотипи, що автоматично підсвідомо впливають на те, як ми обробляємо інформацію про себе й інших (Bargh, 1997).

Ми більшою мірою летимо на автопілоті, чим усвідомлюємо цей процес. Дане подання про підсвідому обробку інформації скоріше нагадує дофрейдистській погляд на схований потік думок, з якого спливають спонтанні творчі ідеї.

Сучасна історія підтвердила ідея Фрейда про те, що ми захищаємо себе від почуття занепокоєння. Однак, знову ж, сучасна ідея відрізняється від ідеї Фрейда. Джефф Грінберг, Шелдон Соломон і Том Пишчінскі (Jeff Greenberg, Sheldon Solomon, Tom Pyszczynski, 1997) вважають, що одним із джерел занепокоєння є "страх через усвідомлення нашої уразливості й смерті". Експерименти, що перевіряють їхню теорію керування страхом, показують, що в людини, що думає про смерті або пише коротку розповідь про неї й про відповідні переживання, виникає достатній ступінь тривоги для появи забобонів. Тривога мотивує презирство до інших і повага до себе. Щоб відчути повагу до себе, необхідно відчувати безпеку в неспокійному світі.

Ідеї Фрейда як наукова теорія

Психологи також критикують теорію Фрейда за її наукові недоліки. Згадаєте із глави 1, що гарні наукові теорії пояснюють спостереження й пропонують гіпотези, які можна перевірити. Теорія Фрейда ґрунтується лише на декількох об'єктивних спостереженнях і майже не пропонує гіпотез, які можна підтвердити або спростувати. (Для Фрейда його власні спогади й тлумачення вільних асоціацій, снів і розповідей пацієнтів були достатніми свідченнями.)

"Зиґмунд Фрейд - це емпірична порожнеча". Анонім

Небезперечність теорії Фрейда полягає в тому, що вона пропонує пояснення будь-якому поводженню (палінню, остраху коней, сексуальної орієнтації) постфактум і не в змозі пророчити його, а також риси особистості. Якщо у вас викликала злість смерть матері, - ви служите ілюстрацією для його теорії, тому що "ваші недозволені дитячі потреби в залежності виявилися від загрози". Якщо у вас немає почуття злості, - ви знову ж служите ілюстрацією його теорії, оскільки "ви придушуєте свою злість". Це, за словами Кальвіна Холу й Гарднера Ліндзі (Calvin Hall, Gardner Lindzey, 1978, с. 68), "те ж саме, що зробити ставку на коня після закінчення перегонів". Тлумачення події, що відбулося, відмінно підходить для історичної науки й літератури, що допомагає пояснити більший вплив Фрейда на літературну критику, чим на психологічні дослідження. А в науці гарна теорія пропонує прогнози, які можна перевірити.

Однак прихильники Фрейда відзначають, що критикувати його теорію за неперевірені пророкування - те ж саме, що критикувати бейсбол за те, що це не аеробіка. Чи справедливо винити щось у тім, чим воно й не повинне бути? На відміну від багатьох наступних психоаналітиків, Фрейд ніколи не стверджував, що психоаналіз - це передбачувана наука. Він лише говорив, що, оглядаючись назад, психоаналітики можуть знайти зміст стану розуму (Rieff, 1979). Прихильники Фрейда відзначають також, що деякі з його ідей як і раніше живуть. Саме Фрейд звернув нашу увагу на підсвідомі й ірраціональні процеси, на занепокоєння й зусилля по його подоланню, на значення людської сексуальності й на боротьбу між нашими біологічними імпульсами й соціальним благополуччям. Він кинув виклик чванству, розкрив удавання й нагадав нам про потенціал відносно зла.

 

 

"Ми аргументуємо як людина, що говорить: "Якби на цьому стільці лежав невидимий кіт, то стілець виглядав би порожнім. Стілець виглядає пустим і, отже, на ньому лежить невидимий кіт". К. С. Льюис. "Чотири любові" (1958)

 

Ідеї Фрейда продовжують жити.