Розвиток педагогічної науки в Україні в другій половині ХХ століття (1950 – 2000 рр.)

Однак як цілісне, системне утворення, як специфічна сфера людської діяльності і як сума набутих педагогічних знань одночасно вітчизняна педагогічна наука ще не була об’єктом спеціального вивчення. У той же час на сьогодні є нагальна потреба в об’єктивному аналізі доробку українських педагогів-науковців і для цього є необхідні передумови – накопичено багатий фактичний матеріал, відкрилась можливість незаангажованого, неупередженого, максимально об'єктивного висвітлення історії розвитку української педагогіки. Таким чином, актуальність, теоретична і практична значущість проблеми, її недостатня розробленість і наявність необхідних умов для її розв’язання зумовили вибір теми дисертаційного дослідження – „Розвиток педагогічної науки в Україні в другій половині ХХ століття (1950 – 2000 рр.)”. 

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційна робота виконана в межах комплексних науково-дослідних тем „Модернізація діяльності вищого закладу освіти в контексті європейської інтеграції” (номер державної реєстрації 0103U004993) та „Вітчизняна педагогічна спадщина: друга половина ХІХ-го – ХХ століття” (протокол №3 від 25.10.2002 р. засідання вченої ради Луганського державного педагогічного університету імені Тараса Шевченка), які розроблялися в Луганському національному педагогічному університеті імені Тараса Шевченка. Тема дисертації узгоджена в Раді з координації наукових досліджень у галузі педагогіки і психології в Україні (протокол №2 від 26 лютого 2002 р.).

Об’єкт дослідження – українська педагогічна наука, під якою розуміємо відносно цілісну діяльність українського науково-педагогічного співтовариства, її інституційне оформлення у вигляді диференційованих певним чином організаційних підрозділів, наукових шкіл, напрямів і досліджень та результати цієї діяльності – наукові знання. 

Предмет дослідження – розвиток педагогічної науки в Україні в другій половині ХХ століття.

Увагу зосереджено на аналізі розвитку головних педагогічних теорій – дидактики, теорії виховання й теорії управління школою, тобто на процесі історичного перетворення науково-педагогічного знання в Україні в другій половині ХХ ст. Добре розуміючи, що педагогіка – це ціла сукупність теоретичних і прикладних наук, що вивчають процеси виховання, навчання й розвитку особистості (загальна педагогіка, педагогіка школи, дошкільна педагогіка, професійна педагогіка, військова педагогіка, спортивна педагогіка, корекційна педагогіка, предметні методики, історія школи й педагогіки тощо), своє дослідження процесів розвитку головних педагогічних теорій ми здійснили на матеріалі „шкільної” педагогіки тому, що, по-перше, історично педагогіка зароджувалася й розвивалася як педагогіка школи, виокремлення інших галузей педагогічної науки відбулося значно пізніше (так, наприклад, про професійну педагогіку, військову педагогіку або спортивну педагогіку стали говорити лише в останні десятиліття ХХ ст.), і за давньою традицією підручники з назвою „педагогіка”, як правило, спрямовані на висвітлення питань шкільної педагогіки; по-друге, педагогіка школи є „найпотужнішою” галуззю педагогічної науки – обсяг напрацьованого в цій галузі протягом другої половини ХХ ст. матеріалу значно перевищує відповідні обсяги в інших галузях; по-третє, побудувати в межах одного дослідження всеохоплюючу модель процесу розвитку всієї педагогічної науки другої половини ХХ ст. неможливо, тому зроблене обмеження предмета дослідження є цілком правомірним.

Хронологічні межі дослідження охоплюють період з 1950-го по 2000-й рік. 

Особливої актуальності сьогодні, коли в Україні, як і в усіх країнах колишнього СРСР, відбуваються процеси інституціональних, структурних, когнітивних перетворень у національних наукових системах, набуває дослідження розвитку педагогічної науки в другій половині ХХ ст. Саме цей період передував теперішньому стану педагогіки, і саме педагогічна наука другої половини ХХ ст., на відміну від багатьох інших наук (біології, фізики, кібернетики, філософії тощо), ще не була об’єктом різнобічного, багатопланового, системного аналізу.

Вибір у якості нижньої межі хронологічних рамок дослідження 1950-го року зумовлений тим, що за післявоєнні роки в Україні не вийшло жодної значної монографії, нового підручника, не було захищено жодної докторської дисертації, було видано мало наукових збірок, у наукових працях переважав опис та пояснення фактів, дослідження будувалися переважно на застосуванні “споглядальних методів”, „педагогіка як наукова дисципліна продовжувала магістральну тенденцію 30-х років – розрив із національним корінням, уніфікацію, регламентацію та стандартизацію” (О. Сухомлинська та ін.). З початку 50-х років зростає публікаційна активність українських авторів, здійснюються важливі дисертаційні дослідження, розпочинають або активізують свою науково-педагогічну діяльність А. Бондар, Є. Березняк, О. Борисова, І. Винниченко, Д. Водзінський, Ю. Горбенко, О. Данилов, С. Збандуто, О. Жаворонко, В. Помагайба, В. Сухомлинський, С. Чавдаров, М. Черпінський, Д. Шелухін, В. Шморгун та інші науковці, які, саме починаючи з 50-х років минулого століття, „багато зробили для серйозного наукового обґрунтування внутрішньої єдності педагогіки, її системного рівня” (О.Сухомлинська та ін.).

Верхня межа збігається з початком нового століття, коли українська педагогіка опинилася перед необхідністю переходу від гіпотетичних теорій, які базувалися переважно на ідеологічних догмах, до концепцій, заснованих на педагогічній практиці й експерименті, реорганізації основних концептуальних уявлень, розробки багатоваріантних шляхів вирішення педагогічних проблем, критичного аналізу й об’єктивної оцінки своїх попередніх здобутків, без чого неможливий її подальший розвиток.

Мета дослідження – здійснити раціональну реконструкцію процесів розвитку головних педагогічних теорій як складових вітчизняної педагогіки другої половини ХХ століття і на цій основі обґрунтувати перспективи подальшого розвитку педагогічної науки в Україні.

Завдання дослідження:

1.Обґрунтувати методологічні підходи до аналізу вітчизняної педагогічної