Розвиток педагогічної науки в Україні в другій половині ХХ століття (1950 – 2000 рр.)

5. Етичний принцип, реалізація якого пов'язана з відповідальністю за адекватність і глибину аналізу, коректністю критики, неприпустимістю безпідставного схиляння перед авторитетами тощо. 

У розділі обґрунтовано алгоритм формування джерельної бази дослідження, подано її характеристику, описано технологію поєднання кількісних і якісних методів аналізу масиву першоджерел.

У ході дослідження було використано три групи джерел: 1) роботи, аналіз яких дав змогу розробити методологію дослідження; 2) історико-педагогічні дослідження, присвячені загальним питанням розвитку педагогічної науки, персоналіям педагогів, а також різним аспектам розвитку дидактики, теорії виховання й теорії управління школою в Україні в другій половині ХХ ст.; 3) першоджерела – статті, книги та дисертації, надруковані та захищені українськими авторами в досліджуваний період. Особливу увагу зосереджено на характеристиці третьої групи джерел – „сукупного тексту” української педагогічної науки другої половини ХХ століття. Цей „сукупний текст” являє собою гігантський масив (близько 5000 наукових робіт) (див. табл. 1), опрацювання якого із застосуванням лише традиційних якісних методів – дуже копітка й тривала робота. Тому в основу методики вивчення першоджерел було покладено ідею багаторівневого опису предмета дослідження. 

 

Таблиця 1

 

Обґрунтована технологія поєднання кількісних і якісних методів аналізу першоджерел реалізовувалася поетапно. На першому етапі було здійснено наукометричний аналіз семантичного спектра назв публікацій і дисертацій з проблем дидактики, теорії виховання й теорії управління загальноосвітньою школою, результати якого були узагальнені у вигляді кількості різноманітних термінів, які науковці й педагоги-практики використовували в назвах своїх публікацій і дисертацій в той чи інший період часу. Терміни були згруповані відповідно до груп педагогічних понять. 

Опис процесів розвитку педагогічної науки на рівні кількісних показників щодо різноманітності педагогічних термінів та частоти їх використання в назвах наукових робіт дав змогу зробити припущення про зміст, характер досліджень, концентрацію інтересу науковців на тих чи інших проблемах, періодизацію розвитку української педагогічної науки в другій половині ХХ ст. 

Другим етапом дослідження став аналіз спрямованості пошуків українських педагогів у другій половині ХХ ст. Виокремлення груп досліджень, близьких за тематикою, підрахування частки досліджень певної тематики в окремих групах відносно до загальної кількості досліджень, виявлення міцності зв’язків серед досліджень усередині груп та між групами стало підставою для висновків щодо ступеня дослідженості тих чи інших аспектів певного напрямку педагогічної науки в той чи інший період часу, послідовності в пошуку рішень тих чи інших проблем, уточнення зроблених на основі аналізу семантичного спектра назв наукових робіт припущень щодо періодизації розвитку української педагогічної науки в другій половині ХХ ст. 

Завданням наступного етапу був детальний якісний опис змісту наукових робіт українських авторів другої половини ХХ ст. У розділі обґрунтовано алгоритм застосування вибіркового методу для формування репрезентативної вибірки публікацій та дисертацій українських авторів другої половини ХХ ст. з питань дидактики, виховання, управління загальноосвітньою школою. Відзначено, що зосередження уваги на аналізі типових для свого часу джерел – монографій, дисертацій, статей керівників та провідних працівників Інституту педагогіки АПН України, а також книг, статей, що є типовими для творчості того чи іншого науковця, праць, що мали значний суспільний резонанс, – дало змогу краще усвідомити особливості й визначити внутрішню логіку розвитку педагогіки в Україні в другій половині ХХ ст., ознайомитися з оцінками досягнень українських педагогів сучасниками й оцінити ці досягнення з позицій сьогодення, остаточно перевірити зроблені на першому й уточнені на другому етапі дослідження припущення щодо періодизації розвитку української педагогіки в другій половині ХХ ст. 

У другому розділі „Розвиток дидактики в Україні в другій половині ХХ століття” здійснено аналіз семантичного спектра назв, спрямованості й змісту публікацій і дисертацій з проблем дидактики другої половини ХХ століття.

Мовний матеріал – терміни, дескриптори (збільшення кількості одних і зменшення кількості інших, поява нових термінів тощо) – являє собою „лексичне відображення” тих процесів, які відбуваються в науковій парадигмі в той чи інший період (Б. Агєєв, А. Кабища, С. Розуменко, М. Тульчинський, С. Черноног та ін.), тому під час дослідження було проаналізовано понад 1600 назв дисертацій, монографій, статей з теорії навчання другої половини ХХ століття. Було визначено перелік термінів, які науковці та практичні працівники освіти використовували в назвах своїх публікацій і дисертацій у ці роки. Терміни розподілено за групами дидактичних понять, які вони відбивають. При формулюванні висновків за результатами аналізу назв публікацій і дисертацій бралися до уваги не лише сам факт застосування того чи іншого терміна, а й інтенсивність (частота) його використання в назвах робіт. Результати аналізу назв публікацій і дисертацій другої половини ХХ ст. свідчать про те, що термінологічний апарат дидактики розвивався в цей період поступово-еволюційно з певною активізацією цього процесу в 60-ті та в 90-ті роки. 

На основі аналізу спрямованості вітчизняних дидактичних досліджень встановлено, що протягом другої половини ХХ ст. відбулося поступове звільнення розвитку