+3 8(066) 185-39-18
fПредмет:
Тип роботи:
Автореферат
К-сть сторінок:
55
Мова:
Українська
у дидактиці та теорії виховання. Результатами досліджень школознавців 90-х років стають розробки цілісних моделей діяльності освітніх установ, а не окремих вузьких проблем управління. У процесі реалізації цього завдання виникає унікальна співдружність науковців, керівників освітніх установ та педагогів. Якщо на попередньому етапі розвиток теорії управління йшов від вирішення окремих, локальних проблем до формування загальної теорії, то в 90-ті роки логіка розвитку теорії управління змінюється – виникають нові концепції та теорії, а на їх базі розв'язуються локальні проблеми управління. Таким чином, якщо в 50 –80-ті роки панував індуктивний шлях розвитку теорії управління, то в 90-ті роки набуває сили дедуктивний шлях.
У 90-ті роки коло питань, які досліджують науковці, розширюється, активізуються наукові пошуки з управління всіма типами освітніх установ, створюються умови для формування загальної теорії управління освітою, більш оптимальним стає співвідношення теоретичних та емпіричних знань, відбувається переорієнтація теорії управління з узагальнення досвіду роботи на наукову розробку актуальних проблем діяльності навчальних закладів, тобто провідними стають культуростворююча та перетворювальна функція науки, а не підтримуюча, як то було раніше. У цей час виникає перша чітко обґрунтована теорія управління, яка будувалася на концепції „створення умов” (Є.Хриков).
Найбільший внесок у розвиток вітчизняної теорії управління освітою в другій половині ХХ ст. зробили В. Алфімов, А. Бондар, В. Бондар, Г. Єльнікова, Б. Кобзар, В. Маслов, В. Пікельна, В. Сухомлинський, М. Черпінський, Є. Хриков та деякі інші науковці.
Установлено, що головними тенденціями розвитку теорії управління в другій половині ХХ ст. є:
розвиток теорії управління від орієнтації досліджень на ідеологічні чинники, партійні настанови до орієнтації на логіку розвитку науки, яка відбиває об’єктивні соціальні процеси;
розвиток теорії управління від обґрунтування орієнтації управління на вплив до обґрунтування орієнтації управління на створення умов для забезпечення реалізації мети навчального закладу;
на першому етапі в теорії управління переважали емпіричні підходи до визначення змісту управлінської діяльності окремих керівників, на другому етапі наукові дослідження були орієнтовані на обґрунтування цілісних моделей управління навчальними закладами;
розвиток теорії управління відбувався від вивчення та узагальнення досвіду управління до створення цілісної теорії управління школою;
протягом другої половини ХХ століття спостерігалося поступове збільшення кількості науковців серед авторів публікацій з питань управління та залучення до комплексних досліджень і науковців, і керівників навчальних закладів, і рядових педагогів;
на першому етапі досліджуваного періоду зв’язок теорії управління з іншими галузями педагогіки був слабким, у 90-ті роки починають поширюватися системні дослідження, у яких проблеми управління, виховання, навчання вирішуються у взаємозв’язку;
на першому етапі досліджуваного періоду панує індуктивний, а на другому етапі – дедуктивний шлях розвитку теорії управління;
на першому етапі теорія управління функціонувала в межах єдиної управлінської парадигми, у 90-ті роки поширюється орієнтація на створення варіативних моделей управління навчальними закладами;
на першому етапі теорія управління орієнтувалася на положення теорії соцального управління та управлінські концепції початку ХХ століття, на другому етапі вона орієнтується на світові тенденції розвитку менеджменту, на другому етапі створюється оригінальна теорія управління, заснована на концепції „створення умов” (Є.Хриков);
у процесі розвитку теорії управління пріоритет підтримуючої функції змінився на пріоритет перетворювальної та культуростворюючої функцій цієї галузі педагогіки.
На кінець ХХ ст. в українській педагогічній науці створилися сприятливі умови для формування загальної теорії управління освітніми системами, запровадження ідей якої в практику сприятиме підвищенню ефективності освітньої діяльності. Для того, щоб це здійснилося, необхідно враховувати перелічені тенденцій розвитку вітчизняної теорії управління загальноосвітньою школою.
ВИСНОВКИ
Аналіз процесів розвитку педагогічної науки в Україні в другій половині ХХ століття дає підстави сформулювати такі висновки.
1. У дисертації наведено теоретичне узагальнення і нове вирішення проблеми раціональної реконструкції історичного розвитку головних педагогічних теорій в Україні в другій половині ХХ ст.
2. Раціональну реконструкцію історичного розвитку головних педагогічних теорій в Україні в другій половині ХХ ст. здійснено на основі аналізу дисертацій, книг, журнальних статей та інших публікацій, у яких учені висвітлювали одержані ними результати та які є основним засобом передачі наукових знань у часі й просторі. У ході дослідження систематизовано цей “сукупний текст української педагогічної науки” – складено переліки дисертацій, книг і статей з питань дидактики, виховання, управління загальноосвітньою школою українських авторів другої половини ХХ ст. Загальний обсяг масиву цих автентичних документів – близько п'яти тисяч одиниць.
3. Використання в дослідженні міждисциплінарної методологічної бази, оригінального алгоритму формування репрезентативної вибірки першоджерел, застосування нетрадиційних для історико-педагогічного дослідження наукометричних методів у поєднанні з традиційним якісним аналізом автентичних матеріалів урізноманітнило наративний виклад його результатів, зробило цей виклад більш аргументованим, дозволило визначити об'єктивні кількісні й якісні характеристики структури створеного українськими науковцями педагогічного знання в той чи інший період часу протягом досліджуваного періоду, відстежити динаміку змін інтересу науковців і педагогів-практиків до тих чи інших проблем.
4. Отримані в ході дослідження факти дали підстави для виокремлення в розвитку української дидактики в другій половині ХХ ст. трьох етапів: 50 – 60-ті роки – етап накопичення емпіричного матеріалу, або емпірично-теоретичний етап; 70 – 80-ті роки – етап узагальнення накопиченого емпіричного матеріалу, дослідження форм та методів навчання, або теоретико-емпіричний етап; 90-ті роки