Розвиток педагогічної науки в Україні в другій половині ХХ століття (1950 – 2000 рр.)

Протягом другої половини ХХ ст. пріоритет підтримуючої функції теорії управління загальноосвітньою школою на першому етапі її розвитку змінився на пріоритет перетворювальної та культуростворюючої функцій цієї галузі педагогіки в 90-ті роки. 

7. Видатний внесок у розвиток педагогічної науки в Україні в другій половині ХХ ст. зробив В.Сухомлинський, значним був внесок А. Алексюка, Г. Балла, І. Беха, С. Гончаренка, Б. Коротяєва, В. Онищука, В.Ф. Паламарчук, В. Помагайби, О. Савченко, О. Сухомлинської, М. Черпінського та інших науковців. 

8. Отримані в ході дослідження факти дали нам змогу визначити головні тенденції розвитку української педагогіки в другій половині ХХ століття:

розвиток педагогіки відбувався від орієнтації досліджень на ідеологічні чинники до орієнтації на логіку розвитку науки, яка відбиває об’єктивні соціальні процеси та тенденції розвитку світової педагогічної науки;

протягом перших чотирьох десятиріч досліджуваного періоду зусилля дослідників спрямовувалися на обґрунтування інваріантної моделі навчально-виховного процесу та інваріантної моделі управління школою, у 90-ті роки поширюється орієнтація на створення їх варіативних моделей;

розвиток головних педагогічних теорій (дидактики, теорії виховання, теорії управління загальноосвітньою школою) відбувався від вивчення та узагальнення досвіду роботи, виконання окремих, локальних, дрібних досліджень до випереджаючої розробки цілісних теоретичних моделей навчання, виховання, управління навчальними закладами;

розвиток педагогіки відбувався від обґрунтування авторитарних до розробки засад гуманістично орієнтованих, демократичних освітньо-виховних систем. У дидактиці ця тенденція знайшла прояв у поступовому відході від обґрунтування орієнтації навчального процесу на озброєння учнів знаннями, уміннями та навичками до обґрунтування орієнтації навчального процесу на розвиток особистості. У теорії виховання – це поступова відмова від функціонального й розвиток особистісно орієнтованого підходу до виховання. У теорії управління – відмова від обґрунтування орієнтації управління на вплив і перехід до обґрунтування орієнтації управління на створення умов для забезпечення реалізації мети навчально-виховного закладу;

протягом перших чотирьох десятиріч досліджуваного періоду педагогіка як наука мала обмежені порівняно з 90-ми роками можливості наукової інфраструктури (незначна кількість наукових установ, педагогічних видань, спеціалізованих рад із захисту дисертацій), починаючи з середини 90-х років, було створено більш сприятливі організаційні умови для розвитку української педагогічної науки;

у перші чотири десятиріччя досліджуваного періоду зв’язок між головними галузями педагогіки був слабким, у 90-ті роки починають поширюватися системні дослідження, у яких проблеми навчання, виховання й управління вирішуються комплексно;

протягом перших чотирьох десятиріч досліджуваного періоду вітчизняна педагогіка орієнтувалася на надбання радянської педагогіки та педагогіки соціалістичних країн, у 90-ті роки вона починає орієнтуватися на світові досягнення педагогічної науки й світові тенденції розвитку освіти;

протягом другої половини ХХ ст. відбулася зміна в ієрархії функцій української педагогічної науки – поступово пріоритет підтримуючої функції змінився на пріоритет перетворювальної та культуростворюючої її функцій. 

Загалом розвиток української педагогічної науки в другій половини ХХ ст. характеризувався поступовим розширенням дослідницької проблематики, поглибленням системи педагогічних знань, зміцненням педагогічної науки як соціального інституту, інтенсифікацією комунікаційних процесів, значним зростанням кількості друкованої продукції, наукових кадрів, дослідницьких центрів тощо. Протягом досліджуваного періоду українська педагогіка збагачувалася теоретичними концепціями, розвивався її понятійний апарат, удосконалювалися технології дослідження педагогічних явищ. 

9. Друга половина ХХ ст. залишила нащадкам славну педагогічну спадщину, яка може стати підґрунтям для подальшого прогресу вітчизняної педагогічної науки за умов: 

якщо сучасний етап розвитку педагогічної науки стане етапом радикального перегляду наукових теорій, реорганізації основних концептуальних уявлень, формування ситуації педагогічного плюралізму – розробки багатоваріантних шляхів вирішення педагогічних проблем, усвідомлення того, що наука як система знань не може бути абсолютно гомогенною цілісністю, що на певних етапах свого розвитку вона включає альтернативні, конкуруючі між собою теорії; 

підвищення вимог до наукових робіт у галузі педагогіки й дослідницької культури педагогів, поширення сучасних технологій педагогічних досліджень, удосконалення системи підготовки науковців;

подолання негативних традицій формування дослідницької проблематики, коли її визначають переважно самі науковці, й активного впровадження механізмів формування дослідницької проблематики, у яких провідну роль відігравали б замовлення освітніх установ, залучення цих установ до оцінювання ефективності проведених наукових досліджень, поширення досліджень регіонального і загальнонаціонального масштабів, на відміну від досліджень на локальних об’єктах (одна чи кілька шкіл, ВНЗ тощо), які суттєво не впливають ні на розвиток практики, ні на розвиток науки; 

виконання окремих досліджень у межах великих тем, орієнтованих на створення нових теорій, обґрунтування цілісних освітніх систем; 

ефективної реалізації всіх головних функцій педагогічної науки (пояснювальної, узагальнюючої, нормативної, перетворювальної, культуростворюючої, підтримуючої, накопичувальної, інформаційно-комунікативної тощо);

поширення сучасних засобів і технологій науково-педагогічної комунікації (конференцій, симпозіумів, семінарів, електронних та паперових періодичних видань, офіційних сайтів учених і організацій, електронних бібліотек, баз даних про теми скоординованих та вже виконаних наукових досліджень, їх результати, про особи та організації, зацікавлені в розробці тих чи інших наукових проблем, про передовий педагогічний досвід тощо); 

подолання національної та регіональної замкненості вітчизняної педагогіки та більш тісного її зв’язку зі світовою наукою;

тісного зв'язку педагогіки зі спорідненими науками;

удосконалення методологічних засад аналізу розвитку педагогічної науки та розробки об’єктивної системи оцінки наукових результатів, постійної саморефлексії педагогічної науки в процесі історико-педагогічних, порівняльних досліджень, рецензування та експертизи наукових робіт, обговорення проблем розвитку педагогічної науки в періодичній пресі, проведення наукових конференцій, виконання