Розвиток педагогічної науки в Україні в другій половині ХХ століття (1950 – 2000 рр.)

Розвиток дидактики в другій половині ХХ ст. відбувався від орієнтації досліджень на ідеологічні чинники до орієнтації на логіку розвитку науки; від орієнтації навчального процесу на озброєння учнів знаннями, уміннями та навичками до орієнтації навчального процесу на розвиток особистості; від розробки окремих форм навчання на першому етапі до обґрунтування їх системи на другому та розробки технологій навчання на третьому етапі; від вивчення та узагальнення досвіду навчання до розробки окремих дидактичних проблем та створення цілісних дидактичних теорій, збільшення теоретичної складової в публікаціях. На першому етапі в дидактиці переважали емпіричні підходи до визначення змісту освіти, на другому – наукові дослідження були орієнтовані на обґрунтування змісту окремих предметів, на третьому –було закладено основи теорії змісту освіти. Протягом другої половини ХХ ст. відбулося суттєве збільшення кількості науковців серед авторів публікацій на теми дидактики. На першому та другому етапах дидактика орієнтувалася на обґрунтування інваріантної моделі процесу навчання, у 90-ті роки поширюється орієнтація на створення варіативних моделей навчального процесу. На першому та другому етапах українська дидактика орієнтувалася на надбання радянської педагогіки та педагогіки соціалістичних країн, на третьому – на світові тенденції розвитку освіти. Протягом другої половини ХХ ст. пріоритет підтримуючої функції дидактики на перших двох етапах її розвитку змінився на пріоритет перетворювальної функції цієї галузі педагогіки в 90-ті роки.

Перші два етапи розвитку дидактики були пов’язані з традиційною парадигмою, яка має умовну назву „школа навчання”, третій знаменує початок формування нової парадигми, орієнтованої не на формування в учнів знань, умінь та навичок, а на розвиток особистості за допомогою знань, умінь та навичок.

5. В розвитку теорії виховання в другій половині ХХ ст. було виділено два етапи: перший – 50 – 80-ті роки – етап панування радянської парадигми виховання, другий – 90-ті роки – етап формування гуманістично й демократично спрямованої національної парадигми виховання. 

На першому етапі (50 – 80-ті роки) теорія виховання орієнтувалася на обґрунтування інваріантної авторитарної моделі виховання, у 90-ті роки поширюється орієнтація на розробку засад гуманістично орієнтованої, демократичної системи виховання і створення варіативних моделей виховного процесу. Розвиток дидактики відбувався від орієнтації досліджень на партійні настанови до орієнтації на логіку розвитку науки; від обґрунтування атеїстичної спрямованості виховання до визнання свободи совісті як однієї із засад його здійснення; від орієнтації на розробку окремих форм виховної роботи до обґрунтування виховних технологій. На першому етапі сформувався й поширився функціональний підхід до виховання, на другому етапі він втратив своє значення, поширився особистісно орієнтований підхід. Розвиток теорії виховання відбувався від вивчення та узагальнення досвіду виховної роботи, виконання окремих локальних досліджень до випереджаючої розробки теоретичних моделей і дослідження цілісних виховних систем. Протягом другої половини ХХ ст. пріоритет підтримуючої функції теорії виховання на першому етапі її розвитку змінився на пріоритет перетворювальної функції цієї галузі педагогіки в 90-ті роки. Саме в 90-ті роки ХХ ст. відбувається вивільнення теорії виховання від ідеологічних обмежень, її переорієнтація на варіативність шляхів вирішення виховних завдань, поширення дослідницької проблематики, відмова від єдиної моделі виховання. 

На першому з виділених етапів розвитку теорії виховання в другій половині ХХ ст. панувала радянська парадигма виховання; другий етап є початком становлення нової гуманістично та демократично орієнтованої національної парадигми виховання, головними векторами якої є загальнолюдські цінності (духовність), національні цінності (національна свідомість, громадянськість), реалізація природного потенціалу особистості (креативність). Саме єдність цих різноспрямованих завдань дозволяє сформувати культуро- та природовідповідну особистість, здатну забезпечити прогрес суспільства.

6. Отримані в ході дослідження факти свідчать про наявність двох етапів у розвитку теорії управління загальноосвітньою школою в Україні в другій половині ХХ ст.: перший – 50-ті – 80-ті роки – школознавчий етап, та другий – 90-ті роки – етап формування загальної теорії управління педагогічними системами. 

Протягом другої половини ХХ століття розвиток теорії управління загальноосвітньою школою відбувався від орієнтації досліджень на ідеологічні чинники, партійні настанови до орієнтації на логіку розвитку науки; від обґрунтування орієнтації управління на вплив до обґрунтування орієнтації управління на створення умов для забезпечення реалізації мети навчального закладу; від вивчення та узагальнення досвіду управління до створення цілісної управлінської теорії; від панування індуктивного до поступового поширення дедуктивного шляху розвитку теорії управління. На першому етапі в теорії управління переважали емпіричні підходи до визначення змісту управлінської діяльності окремих керівників, а на другому етапі наукові дослідження були орієнтовані на обґрунтування цілісних моделей управління навчальними закладами. Протягом другої половини ХХ ст. відбувалося поступове збільшення кількості науковців серед авторів публікацій з питань управління загальноосвітньою школою та залучення до комплексних досліджень і науковців, і керівників навчальних закладів, і вчителів. На першому етапі досліджуваного періоду зв’язок теорії управління з іншими галузями педагогіки був слабким, а в 90-ті роки починають поширюватися системні дослідження, у яких проблеми управління, виховання, навчання вирішуються в комплексі.

На першому етапі теорія управління загальноосвітньою школою функціонувала в межах єдиної управлінської парадигми, у 90-ті роки поширюється орієнтація на створення варіативних моделей управління навчальними закладами.

На першому етапі теорія управління орієнтувалася на положення теорії соцального управління та управлінські концепції початку ХХ ст., на другому етапі вона орієнтується