Шляхи вдосконалення збору та поширення комерційної інформації про товари та послуги на торговельному підприємстві

Маркування з даними по харчової цінності продуктів харчування в Європейському Союзі управляється Директивою 90/496/EEC, з доповненнями, внесеними Директивами 2003/120/EC і 2008/100/EC. Маркування з даними за харчовою цінністю ставиться за вибором; вона стає обов'язковою, якщо на ярлику, у презентаціях або в рекламі робляться заяви про харчову цінність продукту харчування. У більшості випадків, маркування містить інформацію про енергетичну цінність, кількості білків, вуглеводів, цукрів, жирів, насичених жирів, волокон і натрію.

Крім цих загальних даних про харчової продукції, існує також маркування, яке вказує джерело походження продуктів харчування; маркування про дотримання принципів захисту тварин, яка вказує, що продукти харчування були дотримані відповідно до визначених стандартів захисту тварин; а також маркірування за ГМО, яка дає можливість споживачам визначити продукцію, що містить генетично модифіковані організми (ГМО) [8, 156].

Крім того, існує ряд обов'язкових видів маркування з безпеки. Вони повинні застосовуватися по відношенню до іграшок, мийних засобів, електронних приладів і косметичним засобам. Крім того, є види маркування, що інформують споживачів про енергетичну ефективність виробів.

Крім обов'язкового маркування, існує цілий ряд добровільних видів маркування. У Німеччині, «Фербраухер Ініціатив» (Verbraucher Initiative) зазначає більш 300 видів маркування, які застосовуються в Німеччині. Ці види маркування дають споживачам інформацію про екологічну безпеку продукції, про те, чи були вироби виготовлені з дотриманням справедливих і гідних умов праці, і чи вважається використання «гарячої лінії» корисним для споживачів.

Компанії повинні забезпечувати виконання принаймні обов'язкових вимог щодо маркування. Компанії також повинні усвідомлювати, що нормативні документи з комерційної практики передбачають санкції за використання маркування, що вводить в оману. Порушення нормативних вимог щодо маркування або використання маркування неправомірними способами наймовірніше спричинить за собою санкції.

Достовірність маркування залежить, з одного боку, від якості стандарту, на якій маркування базується. З іншого боку, маркування повинно присвоюватися в результаті достовірного процесу, проведеного третіми сторонами.

Хоча в минулому маркування було основним надійним засобом донесення інформації до споживачів, сьогодні існують і інші механізми. Інтернет, безкоштовні телефонні номери або інформація на мобільних пристроях доповнюють інформацію, що надається маркуванням.

 

 

Інформація грає усе більш важливу роль у бізнесі і як ресурс, і як товар. За останні тридцять років різко зріс обсяг доступної фірмам комерційної інформації, а з упровадженням нових комунікаційних технологій швидкість доступу до інформації збільшилася в багато разів. Однак цей ріст не завжди супроводжувався відповідним поліпшенням якості інформації.

Існує безліч видів і джерел бізнесу-інформації. Основне розмежування полягає в тому, з якого джерела надійшла інформація: первинного (інформація, зібрана фірмою при безпосередньому дослідженні чи узята зі звітів про дослідження) чи вторинного (уже кимсь зібрана інформація, що має бути проаналізована). Відповідно, пов'язане з цим розходження полягає в тому, чи є ця інформація є загальнодоступною чи доступ до неї обмежений [8, 144].

Усі бізнеси-процеси деякою мірою залежать від інформації, що необхідна для зниження ризику при прийнятті рішень і розробці стратегії. Керування інформацією є основною функцією керуючих у більшості фірм, особливо у великих компаніях і транснаціональних корпораціях. Керування інформацією визначають як одержання своєчасної, точної і необхідної інформації і передача її працівникам усіх рівнів. Керування, таким чином, включає збір, інтерпретацію і збереження інформації в логічній системі. Система керування інформацією, побудована, як правило, на базі якої-небудь комп'ютерної програми, допомагає привести інформацію в більш струнку систему, прискорити процес доступу до неї і збільшити швидкість передачі даних. Незважаючи на це, треба знати, що від цих систем не буде користі, якщо компанія спочатку не визначить, які саме види інформації вона хоче одержувати, а також не позначить пріоритетні напрямки її використання.

“Комерційна інформація, так само як товари і ресурси, перетворилася в “стратегічний ресурс”, від якого залежить конкурентноздатність усіх фірм”. У дійсності інформація завжди була необхідна для ефективного керування, але революція, що відбулася в комунікаційних системах, збільшила обсяг доступної інформації і зробила процес керування інформацією більш складним і важливої для фірми.

Поділ між статичною природою інформації і властивістю потенційної активності знання була сформульована Д. Хейдом (Hade) : “Інформація підлегла думкам людей, а знання – це сила і воля надходити у відповідності зі своїми поглядами” (цитується по Koski, 2000). Незважаючи на свою ілюстративність, ця точка зору до деякої міри екстремальна. Інформація є необхідним структурним елементом знання; знання можна одержати інтуїтивно, але, принаймні в західних країнах, обговорюється й аналізується саме те знання, що отримане шляхом сприйняття й аналізу інформації [11, 187].

Задача комерційної інформації, полягає в наданні менеджерам деякої основи знань як про внутрішнє середовище фірми, пов'язаною з її роботою, так і про зовнішній, у якій функціонує фірма. Основна мета збору інформації полягає в тому, щоб на її основі як можна точніше, з мінімальним рівнем невизначеності, формувати знання і приймати рішення. Відповідно при одержанні