Соціальна робота з сім’ями з дітьми з синдромом Дауна

Синдром Дауна, одна з тих патологій, яку можна діагностувати на ранніх етапах вагітності і є добре вивченою на сьогоднішній день. Ризик народження у жінок фертильного віку складає до 0, 54% і збільшується до 4, 2% у жінок старше 45 років.

Сім’ї що виховують дітей з синдромом Дауна мають яскраві особливості в соціально – психологічній взаємодії на відміну від сімей з дітьми, які не мають особливих потреб. Ці особливості є спільними для родин даної категорії і характеризуються тим, що формуються відповідно до соціально – психологічних особливостей їхньої дитини з синдромом Дауна. Важливо виділити їх для нашої подальшої роботи. [52]

Розглядаючи літературу можна виокремити, що основними особливостями, які впливають на життєдіяльність дітей з синдромом Дауна є особливість самостійного налагодження контактів з оточенням. У дітей з синдромом Дауна спостерігаються важкість у налагодження контактів з оточуючими, що часто призводять до повної неможливості таких дітей налагоджувати контакти і спричинює повну ізоляцію від соціуму. Хоча такі діти мають здатність взаємодіяти з оточуючими. Багато людей з синдромом Дауна, незважаючи на порушення мови, демонструють порівняно хороший рівень соціальної адаптації. Вони, наприклад, досить добре орієнтуються в питаннях розвитку взаємин з оточуючими. [13]

В одній з робіт, на яке посилається Фідлер, повідомляється, що проведене групою вчених дослідження показало, що у більшості дітей з синдромом Дауна спостерігалися дружні взаємини з однолітками. Відмічається також, що діти з синдромом Дауна проявляють більше емпатії, ніж діти з іншими порушеннями розвитку, демонструючи в стресових ситуаціях більш виражені просоціальні реакції.

Аналіз інших робіт дозволив Фідлеру зазначити, що діти 5-12 років з синдромом Дауна посміхаються частіше, ніж діти з іншими синдромами, для яких також характерна розумова відсталість. Однак цей феномен – підвищена частота посмішок – зникає в міру того, як підлітки з синдромом Дауна стають дорослими. Така дитина в будь – якому випадку, потребує постійного перебування з собою близького дорослого, який стає посередником між дитиною і світом. На батьків покладається завдання навчити дитину взаємодіяти з іншими. У дітей з синдромом Дауна, так саме, як і у дітей без синдрому, вже в ранньому віці виникає цікавість до оточуючих. Вони хочуть доторкнутися, роздивитися, обійняти, погратися. Але замість того, щоб погладити – вони можуть вдарити чи занадто сильно стиснути. Справа в тому, що при даному синдромі часто спостерігається низька чутливість і низька координація рухів. Також спостерігається нерозуміння дитиною власної сили. Вони просто не можуть самостійно зрозуміти наскільки їхні дії можуть бути сильними. Тому потребують навчання і роз’яснення. [18]

Наступним є особливості рівня самообслуговування. Багато в чому вона перекликається з попередньою, але в даному випадку мова йде про потребу дитини в побутовому догляді, який вона самостійно забезпечити не може, якщо її цього не навчити, або матиме складнощі. Також важливим є розгляд особливостей психологічного та фізіологічного розвитку. Дитина з синдромом Дауна має відмінні від інших дітей психологічні та фізіологічні характеристики розвитку, що неодмінно впливають на її соціально – психологічний розвиток. Так, при затримці розвитку дитини не встигає за своїми однолітками. Діти не розуміють як взаємодіяти з такими дітьми, їм не цікаво, тому вони просто відмовляють з ними гратись, а в підлітковому віці можуть глузувати над ними. Тому батьки можуть бажаючи зберегти свою дитину від образ приховувати її, постійно контролювати спілкування свого сина чи доньки з іншими, що лише погіршує ситуацію. [21]

Ці особливості впливають, на всіх членів сім’ї, взаємодію між ними і суспільством та в межах самої родини; спираючись на виділені фактори – сім’ї будують взаємодію з оточенням. Так розглядаючи першу соціально – психологічну особливість дитини, таку як особливості психологічного та фізіологічного розвитку батьки починають також набувати соціально – психологічні особливості, що характерні більшості сімей з дітьми з синдромом Дауна, такі як першочергове задоволення членами сім’ї особливих потреб дитини з синдромом Дауна. Дана особливість характеризується тим, що дитина з синдромом Дауна стає центром родини і всю свою увагу вони зосереджують на ній, намагаються задовольнити всі її потреби. Одночасно з цим, батьки можуть повністю ігнорувати власний саморозвиток вважаючи, що дитина потребує першочергового задоволення. Так, сім’ї з дитиною з синдромом Дауна притаманні особливості виховання і догляду за дитиною. Батьки постійно намагаються удосконалювати свої знання про діагноз дитини і відповідно до нього шукають нову інформацію про те, що необхідно для їхньої дитини, методи розвитку, консультуються з лікарями і спеціалістами в різних сферах, таких як логопеди, психологи, соціальні працівники, відвідують заклади, що допомагають особам з синдромом Дауна. Таким чином, вони намагаються знати як можна більше актуальної інформації про розвиток своєї дитини, особливості виховання і догляду за нею. Ще однією особливістю сім’ї з дитиною з синдромом Дауна є її необхідність в правовому захисті. Це стосується того, що з народженням дитини з синдромом Дауна батькам необхідно зробити певну кількість додаткових реєстрацій в різних соціальних установах, але через занадто велику заклопотаність, або через переживання вони можуть розгубитись. Тому для таких сімей важливим є представництво інтересів і розуміння з боку соціальних інститутів. [22, 53]

Якщо ж говорити про особливості рівня самообслуговування, то вона також суттєво впливає на життя