+3 8(066) 185-39-18
fПредмет:
Тип роботи:
Дипломна робота
К-сть сторінок:
104
Мова:
Українська
якого є народження дитини з синдромом Дауна проявляється у матерів, які не лише зазнають надмірних обмежень, власної свободи чи часу, але й дає низьку самооцінку у зв’язку з тим, що не досить добре, на їх погляд, виконують свою материнську роль. Вплив хронічного стресу викликає депресію, роздратованість, емоційну напругу у матері. Батьки, як правило, уникають щоденного стресу, пов’язаного з вихованням дитини з синдромом Дауна, проводячи більше часу на роботі. Проте і вони переживають відчуття провини, хоча і не говорять про це явно, як матері. На батьків, якщо вони є – лягають особливі матеріальні тягарі, пов’язані з вихованням дитини, які відчуваються ще гостріше в зв’язку з тим, що можуть бути практично довічними. [2]
Переживання батьками кризи, пов’язаної з народженням дитини з порушеннями і прийняттям її діагнозу, проходить через кілька стадій.
Стадія шоку й невір’я настає відразу після того, як батьки довідаються про діагноз дитини. Вони вражені, розгублені й не можуть повірити в те, що відбувається. Їм може здаватися, що дитина все – таки не має порушень, що це помилка. Психологічний зміст “ невір’я ” у тому, що батькам боляче й важко відмовитися від дитини, про яку вони мріяли і на яку чекали.
Почуття, яких зазнають батьки, настільки сильні, що в них можуть з’явитися:
Надмірна активність, машинальні безвідповідальні дії або, навпаки, різке зниження активності, постійне бажання плакати;
Зниження або навіть запобігання будь – яких контактів (у тому числі із чоловіком або іншими близькими родичами) ;
Сумніви із приводу діагнозу й рекомендації лікарів: батькам потрібна надія й усі, хто намагається “ змусити ” їх усвідомити дійсність, викликають роздратованість або відкриту ворожість;
Агресія й зовсім нереалістичні вимоги;
Зниження здатності концентрувати увагу, забудькуватість, нав’язливі думки, почуття нереальності того, що відбувається;
Порушення сну, апетиту (відмова від їжі або, навпаки, переїдання), головний біль, болі в серці, підвищення артеріального тиску, підвищена чутливість до шумів, кишкові розлади тощо. [92]
Стадія заперечення, що йде за стадією оку й невір’я, характеризується “відмовою ” батьків прийняти діагноз дитини, порушення її розвитку. На цій стадії працює механізм психологічного захисту, суть якого полягає в тому, що невизнання або заперечення проблеми робить її неіснуючою в реальності.
На стадії заперечення батьки звичайно:
Продовжують сумніватися в діагнозі та кваліфікації лікарів і їхній ролі у визначенні проблеми або навіть причетності до виникнення проблем;
“ перевіряють ” ще і ще раз діагноз, консультуючись у різних фахівців.
Важкі почуття, пов’язані із проблемами дитини, можуть заважати батькам адекватно й повно сприймати інформацію, яку сповіщають їм фахівці. Батьки можуть оцінювати порушення здоров’я дитини як менш серйозне, заперечуючи таким чином якщо не всю проблему, то хоча б її частину. Таке заперечення допомагає батькам справлятися з депресивними переживаннями й полегшити процес поступового усвідомлення реальних потреб своєї дитини. [93]
Через деякий час для батьків стає очевидним, що їхня дитина має проблеми розвитку й особливі потреби. І вони починають відчувати сум і злість.
Стадія суму та гніву характеризується сполученням апатії й пригніченості батьків зі злістю на непереборні обставини. Розуміння реальних проблем дитини й усвідомлення обмежень її життєвих перспектив викликає почуття гіркоти або обвинувачення оточення. До почуття провини за народження дитини з порушеннями розвитку в батьків додається почуття провини за злість й обвинувачення близьких людей.
Для цієї стадії характерні:
Часті зміни настрою від депресії до вибухів гніву;
Почуття провини із приводу обвинувачень близьких людей у виникненні проблем дитини.
Можливі такі сильні зміни настою, що відносини з родиною, колегами та друзями виглядають ворожими;
Всепоглинаюче почуття гніву призводить до таких фізичних симптомів, як головний біль, проблеми зі шлунком, хронічна втома;
Розмови про суїцид або суїцид альні спроби через почуття провини;
Бажання батьків “ щоб дитина взагалі не народилася ”. [4]
Висловлення й поводження батьків на стадії суму й гніву можуть здаватися оточенню образливими, різкими та несправедливими, проте важливим досягненням є поява на цій стадії здатності батьків “ говорити вголос ” про проблеми дитини й пов’язані з ними власні почуття й емоції.
Здатність до вербалізації хворобливих переживань і більш реалістична оцінка проблем дитини дозволяють батькам перейти на стадію реорганізації. Ґрунтуючись на реалістичному розумінні ситуації, батьки переглядають свої відносини з дитиною, із близькими, починають планувати майбутнє з урахуванням як потреб розвитку дитини, так і власних інтересів. З’являється продуктивна активність батьків. [94]
Описані стадії відбивають загальні закономірності процесу переживання батьками кризи, пов’язаної з народженням дитини з порушеннями розвитку. У практичній роботі з такими сім’ями важливо, опираючись на загальні закономірності, оцінювати індивідуальні особливості процесу проходження цих стадій конкретними родинами й використати ці знання в роботі.
Якщо говорити про соціально – психологічні особливості окремо всіх членів сім’ї, то тут спостерігаються теж певні відмінності. Так, для жінки народження дитини з синдромом Дауна є особливою особистою кризою. Біологічна роль жінки виносити та народити дитину стає підґрунтям до відчуття особистої відповідальності за стан дитини, а в разі народження дитини з синдромом Дауна – до відчуття власної вини за це та відчуття