Соціальна робота з сім’ями з дітьми з синдромом Дауна

Також в процесі соціального супроводу соціальний працівник пропонує батькам можливість знайомства з іншими сім’ями. Ще одним значущим елементом супроводу є подолання “ соціальних бар’єрів ” – потрібно підтримувати батьків у їхньому бажанні брати участь у житті громади, не ізолювати свою дитину, а з раннього віку відвідувати з нею різні свята, події тощо.

Коли в дитини високий рівень вираженості синдрому Дауна при якому сильно страждає інтелектуальна сфера, велика кількість захворювань, зовнішні прояви, батьки потребують особливо інтенсивного супроводу в тому, щоб навчитися з цим жити, навчитися взаємодіяти з дитиною відповідно до її можливостей, одержувати взаємну радість від цієї взаємодії. [2]

Також соціальний працівник повинен допомогти батькам звільнитися від схильності до самоосуду та само покарання, які виникають на основі того, що мати і батько дитини вважають, що якби вони зробили щось по іншому – інвалідності в дитини могло б і не бути. Під час супроводу соціальний працівник повинен також звертати увагу на особистість батьків, допомагати їм особистісно зростати, осмислювати, інтегрувати свій досвід. Соціальний працівник повинен слухати, підтримувати, інформувати, скеровувати дії батьків, насамперед, в інтересах дитини. Сімейний супровід також має на меті підтримку інших членів родини, соціальний працівник допомагає у вирішенні інших сімейних проблем універсального характеру: подружні пари, спілкування, конфлікти, проблема дисципліни та виховання дітей, стосунків з родичами тощо. [70]

Специфічним компонентом супроводу сімей є консультування їх щодо виховання дитини з синдромом Дауна і стосунки з нею.

Ще одним методом роботи з сім’єю з дітьми з синдромом Дауна є тренінги особистісного росту, які мають на меті розвиток власної гідності, самоцінності особистості, підвищення власної значущості, формування довіри та прийняття себе, активізацію позитивних думок і почуттів до самого себе, самопізнання та саморозвиток, прийняття як цінності особистості іншої людини; оволодіння конструктивними засобами подолання труднощів, ефективними методами комунікації; моделювання різних позицій у спілкуванні; формування навичок керування власним психологічним станом.

Ще один метод, який використовується в соціальній роботі – лікування обстановкою. Цей метод найбільш адекватний для родин, які виховують дітей, котрі потребують постійного, повсякденного обслуговування. Для них оздоровчий відпочинок поєднується зі спеціальними реабілітаційними програмами, що передбачають консультативні семінари і різні форми терапевтичної роботи.

Триденні виїзні семінари для сімей. Ця форма роботи дуже ефективна. Батьки мають можливість три дні побути поза сім’ї на базі відпочинку. Це можливість вийти із звичної життєвої ситуації. Велику увагу зосереджують на створенні відповідної психологічної атмосфери в групі, відкритості, взаємного прийняття, довіри. Також є літні табори для сімей, які є продовженням семінарів. Але на відміну від семінарів на табори запрошується вся сім’я. [8]

Також поширення набув метод сімейного центру. Діяльність такого центру має форму клубу з гуртками і секціями за інтересами. Акцент робиться на розвитку різних видів само зайнятості родин.

Сімейна терапія може бути використана як метод соціальної роботи окремих родин з інвалідами у формі відвідувань родини фахівцем при розвитку соціального патронажу на конкретній території. [50]

 

 

Потреби сімей, що виховують дітей з синдромом Дауна визначаються при аналізі того, з яким запитом звертаються сім’ї до організацій, що надають послуги сім’ям з дітьми з синдромом Дауна. А особливості цих потреб визначається тоді, коли ми можемо прослідкувати, які з їх запитів є задоволеними, а які потребують додаткових послуг. Тому порівнюючи потреби сімей з якими вони звертаються до організацій і послуг, які вони отримують і можна прослідкувати особливості. [27]

Якщо звертатися до літератури, то можна виділити чотири групи потреб, які стосуються таких сфер життя сім’ї, як взаємодія з дитиною, взаємодія в сім’ї, взаємодія з оточенням та взаємодія з соціальними інститутами. Відповідно до першої сфери відносяться такі потреби, як потреба у знанні про особливості психологічного і фізіологічного розвитку дитини з синдромом Дауна. Мається на увазі, що сім’ї в яких народжується дитина з синдромом Дауна не готова до того, що дитина народиться з таким діагнозом. Найтиповіші хвороби, які можуть супроводжувати даний синдром це пороки серця, близько 40% дітей з синдромом Дауна, дефекти кишечника – близько 4%, гіпотіроідізма приблизно у 10% дітей з синдромом Дауна, очні хвороби такі як косоокість, короткозорість, далекозорість та катаракта, проблеми зі слухом приблизно у 50% цих дітей, нестійкість хребців – у 10-20% цих дітей перші два хребця, в місці зчленування хребетного стовпа з потиличної кісткою черепа, нестійкі (так звана нестійкість атланто-потиличного суглобу). Діти з цим захворюванням ризикують отримати пошкодження спинного мозку при поштовху в контактних видах спорту, часті простудні захворювання – у дітей з синдромом Дауна знижений імунітет, що в поєднанні з невеликими порівняльними розмірами носових ходів робить їх більш уразливими для запалень пазух носа і запалень вуха. Діти з синдромом Дауна мають інтелект нижче середнього рівня; деякі більш відсталі, ніж інші. Спеціалісти відзначають, що при постійній роботі діти здатні наздоганяти своїх однолітків інтелектуально, але в віці 14 років – їхній інтелектуальний розвиток стає менш гнучким і з цього віку дітей важко навчати чомусь новому. Затримка мовного