Соціальна робота з сім’ями з дітьми з синдромом Дауна

Малкіна -Пих визначає запит як конкретизація форми допомоги, яку очікує клієнт. Але на практиці клієнт, а саме сім’я з дитиною з синдромом Дауна, звертається до соціальної служби чи організації з конкретним запитом дуже рідко. Частіше він приходить з проблемою, яка її турбує і яку вона хоче вирішити. Але звичайно проблема і запит пов’язані. Але запит так саме може відрізнятись від проблеми. Розбіжність спостерігається при аналізі запиту: явний зміст запиту – прохання про допомогу, а приховане – прохання про надання впливу у власних інтересах. [28]

Тутушкіна виділила чотири основні запити клієнтів. Вони можуть хотіти:

• змінити ситуацію;
• змінити себе так, щоб адаптуватися до ситуації;
• вийти із ситуації;
• знайти нові способи жити в цій ситуації. [42]

Сім’ї, що виховують дітей з синдромом Дауна звертаються в соціальну службу чи організацію частіше з скаргою, яка стає основою для формування запиту. За думкою В. В. Століна всі скарги можна розділити наступним способом:

Локус скарги, який ділиться на суб’єктний і об’єктний

По суб’єктному локусу зустрічаються п’ять основних видів скарг:

на дитину (його поведінка, розвиток, здоров’я) ;

на сімейну ситуацію в цілому;

на чоловіка (його поведінка, особливості) і подружні стосунки

на самого себе;

на найближче оточення.

По об’єктному локусу можна виділити наступні види скарг:

1) порушення психосоматичного здоров’я чи поведінки як у дитини з інтелектуальною недостатністю, так і у батьків дитини;

2) на рольову поведінку, що не відповідає статусу чоловіка, дружини, матері, батька, тощо;

3) на поведінку з точки зору відповідності психічним нормам;

4) на індивідуальні психологічні особливості членів сім’ї;

5) на соціально – психологічну ситуацію (втрата контактів) ;

6) на об’єктивні обставини (труднощі з місцем проживання, роботою, з державними установами і таке інше). [29]

За іншими авторами при роботі з клієнтом можна зустріти адекватні запити і неадекватні, тобто не реалістичні або ті, що не відносяться до компетенції соціального працівника, сформовані і не сформовані, запити з позиції “ жертви ” і з позиції “ автора ”, запити на вирішення проблем, на допомогу з питань складнощів, що виникли в житті і на підказку у вирішенні життєвих задач.

Основні запити можна розділити на три категорії:

Скарги, прохання допомогти в вирішенні проблем. Як правило, такі запити приходять від клієнтів з позиції “ жертви ”. Ці запити погано сформовані, клієнт не знає, чого саме він хоче і чого саме очікує отримати в результаті.

Запит – розібратися в складній ситуації. Клієнт може бути в позиції “ жертви ”, і в “ авторській ” позиції одночасно. Запити краще сформовані, клієнт очікує спільної роботи, експертної оцінки і рецептів рішення, що включають необхідність чомусь навчитись. Однак, треб враховувати, що цей запит може приховувати і інші, менш роботі і більш проблемні установки.

Запит на допомогу в досягненні самостійного вирішення задач. Клієнт знаходиться в “ авторській ” позиції, запит достатній мірі сформований, клієнт очікує нових ідей і завдань по засвоєнню необхідних навиків.

За Бердякович Лаурою Оскарівною запит це прохання чи скарга на конкретну форму допомоги, що мотивується певним чином і постановка проблеми, яку клієнт хоче вирішити разом з соціальним працівником. В сформованому запиті клієнта відображена проблематика і побажання, пов’язані з тим, чого він хотів би досягнути в ході роботи.

Для того, щоб людина вирішила звернутись для психолога необхідні наступні умови: наявність психологічних проблем і часткова рефлексія людиною своїх проблем.

Можна виділити декілька основних для локалізації джерел виникнення проблеми:

Оточення (включає проблеми, що зв’язані з сім’єю, місцем проживання людини, місцем навчання, роботи, відношенням з знайомими, друзями і таке інше) ;

Життя людини загалом (фіксуються загальні проблеми, такі як смисл життя, самореалізація, фінансово – побутові проблеми) ;

Людина (відображає проблеми фізіологічного плану, в тому числі нормальні психофізіологічні стани).

Такі автори, як Жидко Максим Євгенійович, Кочарян Олександр Суренович і Бургачук Леонід Фокіч в своєму підручнику виділяють такі типи скарг:

“ Незрозуміла ” скарга. Такі скарги можуть виникати, як мінімум, з двух джерел: з одного боку, це обережність і недовіра клієнта до спеціаліста, а з другого – клієнт сам для себе ще не сформував проблему, і “ незрозуміла ” скарга – це її первинне формулювання. Соціальному працівникові при роботі з таким клієнтом варто докладніше прояснити ситуацію, отримати більше інформації.

“ Глупа ” скарга – вид захисної раціоналізації.

“Складова ” скарга. Клієнт приходить з комплексом скарг і не зрозуміло яку саме він хоче вирішити, або яка з них є більш актуальною для нього.

“ Складна скарга ”. Перша скарга з якою звертається клієнт не є основною, але після неї вона починає говорити більш щиро відкриваючи свій основний запит.

Скарга з прихованим змістом. Суть цієї скарги в не співпадінні явного і схованого змісту. Часто клієнт може й сам не розуміти справжньої проблеми.

“ Хитра ” скарга. Цей вид скарги має прихований зміст. При цьому явний зміст скарги має ціль “ заплутати ”