+3 8(066) 185-39-18
fПредмет:
Тип роботи:
Дипломна робота
К-сть сторінок:
104
Мова:
Українська
сім’ї. Так, виникає необхідність постійного перебування одного з батьків з дитиною. В більшості випадків, мама змушена перестати працювати і залишається з дитиною дома для постійного догляду і виховання дитини. Якщо дитину не можуть влаштувати в дошкільний і шкільний заклади чи знайти інший вихід, то один з батьків змушений відмовитись від власної реалізації і досягнення власних цілей і стати домогосподаркою. Така робота може виснажувати маму, втомлювати і така роль не задовольняє її. Вона має постійне відчуття несправедливості, що лягає в основу її спілкування з близьким оточенням. Так, подружжя, в якому один з батьків зобов’язаний постійно перебувати з дитиною, мають низький рівень контактів між собою, або, навіть, ворожі стосунки між ними. З іншого боку батько, на якого покладений обов’язок забезпечувати родину відчуває свою відірваність від сім’ї, непотрібність їй. Тому у більшості сімей існує низький рівень контактів між батьком і дитиною. [3, 83]
Наступним варто розглянути – особливості самостійного налагодження контактів з оточенням, що дуже суттєво впливає на взаємодію всіх членів сім’ї з іншими людьми. Наприклад, один з батьків стає посередником між дитиною і оточенням, тобто вона часто відповідає за нього, або пояснює, що саме говорять дитині інші. Це ускладнює спілкування дитини з однолітками, які не розуміють, як спілкуватись з такою дитиною. Одночасно з цим мама, яка повинна постійно перебувати з дитиною не може налаштувати власні близькі стосунки з оточуючими, наприклад сусідами, знайомими. Це спричинює те, що у сімей дуже вузьке коло близьких зв’язків і вони не мають можливості розширити його. Одночасно з цим, популярним у таких сімей є спілкування з іншими сім’ями, що виховують дитину з синдромом Дауна. Це дає змогу дітям спілкуватися з іншими дітьми, заводити друзів, соціалізуватися, а батькам обмінюватися досвідом, отримувати відповіді на турбуючи їх питання, обговорювати проблемні моменти. В таких групах батьки відчувають себе більш відкритими, відчувають підтримку людей, що їх розуміють бо мають такі самі проблеми. [5]
Варто зосередити свою увагу на негативних чинниках, що можуть вплинути на адаптацію батьків до нової ситуації і заважати їм адекватно будувати свої взаємовідносини з оточенням. Так, батьки, які вже проінформовані про те, що у їхньої дитини синдром Дауна переживають справжню кризу: їм важко згодитись з тим, що говорить лікар, вони злякані, їм здається, що всі плани розрушилися, цілі стали недосяжними. Виникає велика кількість запитань, відповідь на які знайти важко. [45]
Часто батьки впадають в крайню степінь відчаю. Можуть виникати відчуття сорому, думати, що вони були покарані за щось, починають жаліти себе і сумніватися в самому собі. Деякі батьки навіть схильні до думок, що це не їх дитина і нерідко хочуть його смерті. Виникають труднощі між членами подружжя, тому що вони часто схильні звинувачувати один одного в тому, що в них народилася дитина з синдромом Дауна. [30]
Схематично можна розділити три типи сімейної кризи в таких випадках:
1. Криза діагнозу: шок при повідомленні – “ У вашої дитини синдром Дауна ”. Саме тут йтиметься про втрату перспектив, тривогу з приводу невизначеності майбутнього, розпач.
2. Криза цінності: у цьому випадку мова йде про травму почуття особистої цінності сім’ї, про розчарування очікувань батьків, конфлікт між почуттям любові та неприйняттям дитини. Це викликає відчуття провини, захист від цього може проявлятися через надмірну опіку, жалість, заперечення синдрому разом з більш жорстокими педагогічними вимогами до дитини або через перекладання провини на інших.
3. Криза дійсності: матеріальні труднощі через неминуче зростання витрат; постійний агресивний неспокій чи апатія до дитини; страх насміху на адресу батьків з боку сусідів або на адресу дитини з боку інших дітей; страх невдач дитини при важливому кроці, наприклад у школі; страх змін в сім’ї, такі як розлучення батьків. [7, 84]
Не подолання даних криз може спричинити виникнення несприятливого соціально – психологічного клімату в родині, коли в одній чи кількох сферах сімейних взаємовідносин наявні хронічні труднощі і конфлікти, члени сім’ї, а особливо батьки, відчувають постійну тривогу, емоційний дискомфорт, у стосунках переважає відчуження. Часто проявляються несприятливість, нетерпимість, ворожість. Порушуються контакти з близьким оточенням, виникає відчуття образи до людей, що не розуміють ситуації сім’ї чи нав’язують свою жалість до них.
Часто поява в сім’ї дитини з синдромом Дауна спричинює глибоку пригніченість, розгубленість, відчай наслідком якої є відмова батьків від дитини.
Ще однією проблемою для батьків є високий тиск з сторони суспільства. Часто батьки очікують ворожість з сторони оточуючих. Це спричиняє відчуження чи агресивність на будь – яке звернення незалежно чи було це прохання чи пропозиція допомоги. [46]
Також, деякі батьки, які прагнуть перемогти інвалідність дитини, окрім своїх прямих обов’язків, покладають на себе і на своїх близьких масу додаткових турбот про його лікування. Тим самим вони завдають шкоди не тільки власним інтересам, але й інтересам інших членів родини. Буває, що батько чи матір дитини з синдромом Дауна відчувають, що їхня дитина ніби витісняє його з родини. [30]
Кожна сім’я, що виховує дитину з синдромом Дауна стикаючись з проблемами, зазнає хронічного стресу, важкість якого залежить від скрутності становища і віку дитини.
Більшою мірою стрес причиною