Соціальний розвиток українського села в 60-80-ті рр. ХХ ст.

зміни в соціальній структурі села, соціальному обличчі колгоспного селянства, процес зближення колгоспного селянства з робітничим класом ;

розвиток колгоспної демократії, зміцнення так званого колгоспного ладу, суспільно-політичне життя на селі, соціально-політична і виробнича активність трудівників села щодо виконання планів і рішень КПРС;  

вдосконалення економічних відносин на селі господарчого механізму, зближення кооперативної і державної форм власності;  

соціально-культурний розвиток села як складова частина процесу подолання суттєвих культурно-побутових відмінностей між містом і селом, фізичною й розумовою працею.  

Автор дисертації переконаний, що не можна ігнорувати наукову спадщину радянських істориків, які на основі ретельно відібраного фактичного матеріалу показали всі позитивні процеси та явища, що відбувалися на селі за радянських часів, зокрема зростання добробуту, соціальної захищеності, освітнього рівня людей. У цьому зв’язку відзначаються праці російського філософа П. Й. Симуша, а також українських вчених: економістів Л. О. Шепотько, І. М. Прибиткової, істориків-аграрників П. П. Панченка, Л. Ю. Беренштейна та ін. Однак, як показано в історіографічному аналізі дисертаційної роботи, більшість суспільствознавців у радянські часи по суті займалися створенням сільського віртуального світу, вельми далекого від світу реального, а то й взагалі здійснювали свої наукові пошуки “у світлі рішень” чергового з’їзду КПРС або пленуму ЦК партії. Вітчизняне суспільствознавство було майже приречене протягом трьох десятків років аналізувати й висвітлювати соціальний розвиток села виключно під кутом зору подолання його суттєвих відмінностей від міста, встановлення соціальної однорідності радянського суспільства.

Справді глибоке переосмислення соціальних процесів, що відбувалися в українському селі протягом досліджуваного періоду, здійснюється від початку 1990-х років. Адже утворення демократичної Української держави і припинення ідеологічного диктату стосовно суспільствознавства з боку владних структур створили кращі умови для історичних пошуків. Цим скористалися українські історики молодшого покоління. Зокрема, В. П. Михайлюк, провівши у своїй монографії та докторській дисертації історичний аналіз багатьох історичних і економічних праць, програм ряду сучасних політичних партій, чітко визначив соціальні причини кризи сільськогосподарського виробництва в Україні напередодні краху СРСР.   С. М. Тимченко здійснив ґрунтовний аналіз демографічних чинників занепаду українського села й дійшов висновку, що в 1970-1980-ті роки через хибну соціальну політику режиму набули катастрофічного характеру і стали некерованими такі явища, як зниження чисельності сільського населення, постаріння сільських працівників, скорочення сільських населених пунктів тощо.   М. М. Вівчарик зосередив увагу передусім на процесі постійного скорочення на селі корінної національності – українців і збільшення представників інших національностей. Він довів, що цей процес був не стихійним, а штучно організованим владою, становив важливу складову політики формування так званої нової соціальної та інтернаціональної спільноти – “совєтського народу”.   С. С. Падалка, висвітлюючи проблему розвитку українського села в історично-державному вимірі, показує, що тоталітарний режим серед іншого не спромігся створити оптимальні умови для високопродуктивної праці, ефективного й раціонального використання техніки, інтенсивного господарювання. Крім того, Україна змушена була виконувати нав’язані центром завдання щодо наповнення союзного продовольчого фонду за будь-яку ціну, в тому числі й ціною нехтування виконанням програми соціального розвитку самого села . У докторській дисертації О. П. Григоренка причини багатьох негараздів в економіці та соціальній сфері українського села пов’язуються з молодим поколінням, вихованню якого тоталітарна система, на думку автора, завдала великої шкоди.  

Цікаві судження щодо вад колгоспно-радгоспної системи містяться у деяких кандидатських дисертаціях.   Так, у дисертації В. В. Давиденка показано, що функціонування цієї системи мало передусім негативні екологічні наслідки. Останні ж, у свою чергу, поглиблювали загальну економічну кризу в країні. А. М. Середа, досліджуючи проблему соціально-культурного розвитку українського села в 60-70-ті рр. ХХ ст., звертає увагу на зневажливе ставлення з боку всіх без винятку владних структур до сільських закладів освіти й культури. Подібного висновку дійшла й М. М. Воронова. На її думку, партійні органи, з одного боку, постійно підкреслювали важливе значення культурно-освітніх установ, а з іншого – не приділяли їм достатньої уваги. У дисертації К. І. Левчука стверджується, що головним недоліком аграрної політики КПРС була переоцінка значення інтеграційних процесів і недооцінювання ринкових механізмів у сільськогосподарському виробництві.

Однак історіографічний аналіз наукової літератури засвідчив, що не слід припиняти подальшу розробку теми соціального розвитку українського села в 60-80-ті рр. ХХ ст. Адже в центрі уваги дослідників в основному знаходилися соціальні процеси, соціально-культурне будівництво на селі. Менше висвітлювалася діяльність й життя конкретних людей. Причому в більшості праць останніх років люди, характери, особистості практично взагалі відсутні, є соціальні групи сільського населення. Хоча, як відомо, саме людські особистості є справжніми творцями історії, зокрема аграрної. Якщо в працях минулих років діяльність владних структур, зокрема партійних органів, висвітлювалася майже виключно позитивно, то сьогодні більшість авторів обмежується тим, що досліджує негативні наслідки їхньої діяльності. При цьому, як правило, не пояснюється, у чому саме полягає помилковий характер їхніх дій, чим були викликані й обумовлені помилки влади. Не стало характерною ознакою більшості праць політологів та істориків-аграрників використання діалектичних категорій, всебічний аналіз взаємозв’язків і взаємодій явищ і процесів, що відбувалися в українському селі. Деякою мірою це пов’язано з надзвичайно вузькою спеціалізацією суспільствознавців, порушенням вимоги комплексності дослідження, фаховою роз’єднаністю