Соціологія та її вивчення у вищій школі

Геракліт (520-460 рр. до н. е.) Залежно від співвідношення в людях здорового глузду та потреб, вони поділяються на тих, у поведінці яких розум панує над потребами, і тих, хто є рабами своїх потреб

Платон (427-347 рр. до н. е.) Кожній людині притаманні розум, афекти, пристрасті, проте їх співвідношення у кожної людини різне. Перемога розуму над пристрастями досягається здебільшого навчанням і вихованням.

Головне зло суспільства – людський егоїзм, що породжується комерціоналізацією людських відносин.

Коли людина не може побороти свої пристрасті, то необхідними стають держава та закон.

Ідеальний тип держави – це такий, за якого узгоджується особиста доброчесність із суспільною справедливістю.

Найвищий щабель у структурі суспільства мають посідати верстви людей, у діях яких домінує розум, розсудливість.

У суспільстві діє закон гармонійного розмаїття праці, згідно з яким розмаїттю потреб людей відповідає розмаїття схильностей до праці і розмаїття видів праці.

Спеціалізація праці є необхідною умовою поліпшення якості продукту праці. 

Арістотель (384-322 рр. до н. е.) Сенс життя людини – в досягненні вищого блага через діяльність. Не самі якості роблять людину ліпшою, а їх розкриття в розумних діях.

Монархічна та аристократична форми державного устрою є правильними.

Спосіб життя значною мірою залежить від того, що людина розуміє під благом.

Людське життя і доброчинність – вищі цінності.

Людина – суспільна істота. 

Сократ (470-399 рр. до н. е.) Надзвичайне значення в житті людини має уміння спілкуватися.

Важливо не передавати знання співрозмовникові, а допомагати самостійно дійти істини. 

Конфуцій (551-479 рр. до н. е.) Людина за своєю природою доброчесна, її псують життєві обставини, а отже, необхідно навчати людей засобів внутрішнього вдосконалення. 

Сюнь-Цзі (298-238 рр. до н. е.) Людина від природи недобра, і позитивних якостей може набути через виховання. 

Августин Блажений (354-430 рр.) Людина догоджає своєму тілу, забуваючи про ліпшу свою частину – душу.

Існує два види любові: чуттєва (від тілесного людини), що віддаляє людину від Бога, і духовна (від душі), що наближає людину до нього.

І фізична, і розумова праця є однаково цінними. 

Т. Гоббс (1588-1679) Природний стан людини проявляється в її пристрастях – суперництві, підозрілості, користолюбстві, марнотратстві. Саме пристрасті роблять людей ворогами.

Свобода – це право робити все те, що не заборонено законом. 

Н. Макіавеллі (1469-1527) Суспільство розвивається не за волею Бога, а за природними принципами.

Матеріальний інтерес, спрямований на примноження власності, є основним для людини, він переважає над її турботами про честь і гідність

Люди егоїстичні, більш схильні до зла, ніж до добра, яке вони роблять лише за необхідності. Тому потрібні закони для підтримки суспільного порядку.

Закони створюються правителями, від мудрості яких залежить порядок у суспільстві. Спочатку правителів вибирали з найбільш сильних і хоробрих, а пізніше – з мудрих і справедливих.

Ф. Бекон (1561-1626) Людей об’єднує справедливість, яка полягає в тім, щоб не робити іншому того, чого не бажаєш собі.

Для захисту від несправедливості потрібні закони.

Коли закони загрожують інтересам більшості, більшість їх скасовує

Ж. Боден (1530-1596) Визначальним чинником розвитку суспільства є географічне положення, яке зумовлює навіть інтелектуальні якості. 

Б. Спіноза (1632-1677) Необхідність у державі і законах зумовлено суперечностями між пристрастями і розумом.

Людина тоді вільна та могутня, коли керується розумом.

Свобода – це пізнання, освідомлення необхідності. 

А. Сміт (1723-1790) Суспільна взаємозалежність людей зумовлена поділом праці та необхідністю обміну її результатами. 

П. Гольбах (1723-1789) Основні природні права людини – свобода, власність, безпека.

Шлях до звільнення людей – освіта. 

К. Гельвецій (1715-1771) Вирішальну роль у формуванні людини відіграє навколишнє середовище.

Суспільна система має будуватися на основі природної рівності людських розумових здібностей, природної доброти людини, взаємозалежності успіхів розуму і успіхів промисловості. 

 

Академічний (класичний) період

Учений, роки життя, країнаІдеї

О. Конт (1798-1857), ФранціяЗапровадив термін «соціологія», обґрунтував необхідність виокремлення цієї науки в самостійну галузь знання, визначив її предмет (закони розвитку суспільства), структуру і методи.

Уважав, що поділ праці:

- є витоком існуючої підлеглості;

- призводить до однобокої професіоналізації, спотворюючи особистість;

- руйнує солідарність і злагоду в суспільстві

Г. Спенсер (1820-1903) АнгліяСуспільство подібне біологічному організму, кожний елемент його структури виконує свої функції.

Виробничі і розподільні інститути у взаємодії з іншими соціальними інститутами утворюють соціальну організацію – суспільство.

В індустріальному суспільстві індивіди існують за рахунок праці та інших видів діяльності, в яких виявляється їх підприємливість. 

Г. Бокль (1821-1862) АнгліяПриродні явища впливають на розвиток людини, особливості її тілесної концепції, своєрідність мислення та духовності, рівень національного багатства країни. Спостерігається залежність між ландшафтом країни та інтелектуальними і психічними якостями народу. Особливості природних умов зумовлюють підкорення людини природі в одних регіонах і природи – людині в інших. Вони впливають на зростання «розумового» фактора і розподіл «розумової» діяльності. 

М. Гумплович (1838-1909) АвстріяСоціологія – наука про соціальні групи та відносини між ними.