Таємничий стародавній Китай

Плем’я шан спочатку заселяло басейн річки Ішуй (північно-західна частина нинішньої провінції Хебей). Пізніше, на думку деяких сучасних китайських вчених, назване плем’я розселилося з басейну річки Ішуй в різних напрямках: на територію сучасної західної провінції Шаньсі, на південь – в Хенань, на південний схід – вздовж узбережжя Бохайської затоки до півострова Ляодун.

Наприкінці вісімнадцятого століття до н. е., за часів правління ЧенТана, плем’я я було остаточно підкорене. ЧенТан, як того вимагала китайська традиція, заснував династію під назвою шан.

Пізніше, після падіння цієї династії, в написах на бронзових посудинах династію шан, а також державу в цілому, як і її населення, стали вперше позначати ієрогліфом «інь». Ця назва стала загальновживаною як у стародавніх джерелах, так і в сучасній китайській та світовій літературі. Ми також застосовуємо для позначення тієї ж держави або періоду дві назви: Інь і Шан.

Основні джерела відомостей про царство Шан (Інь) – дані за результатами археологічних розкопок залишків останньої столиці цього державного утворення, міста Шан, знайдених в районі міста Аньян (сучасна провінція Хенань).

Особливий інтерес являють тут кістки з написами. Достовірно встановлено, що написи ці є не що інше, як ворожбитські написи – питання інських царів, адресовані оракулам, і відповіді останніх. Написи вирізані на кістках найрізноманітніших тварин (наприклад биків, оленів і т. д.), на панцирах черепах, і їх можна віднести до періоду від чотирнадцятого до дванадцятого ст. до н. е. Саме тоді утворила перша китайська держава, на чолі якої стояв правитель – ван, який був одночасно й верховним жерцем.

У той час в усіх галузях життя мешканців Китаю відбулися значні зміни: було винайдене шовкопрядіння, бронзоливарна справа, ієрогліфічна писемність, зароджуються основи містобудування.

Китайські міста мали форму правильного прямокутника і були оточені глинобитною стіною. Місто поділялося на квартали, в яких розташовувалися будинки знаті, житла простих людей, майстерні ремісників. Палац правителя відрізнявся від інших будівель розмірами й оздобленням. Палац височів на глинобитній прямокутній платформі. Його широкий дах спирався на дерев’яні стовпи, за підмурівок для яких брали бронзові диски. Планування міст, палаців, форма жертовних олтарів пояснювались віруванням стародавніх китайців. За їхніми уявленнями, Земля мала квадратну форму, а небо – круглу. Круглі й квадратні олтарі, де приносилися жертви Небу й Землі, зводилися за межами міста.

Багато виробів художніх ремесел періоду Шан-Інь призначалися для ритуальних церемоній на честь духів предків і божеств, які керували силами природи. Підземні поховання знаті являли собою дві розташовані одна над одною глибокі підземні камери хрестоподібної чи прямокутної форми. Їхня площа досягала інколи чотирьохсот квадратних метрів, стіни й стеля були розписані червоними, чорними й білими фарбами або інкрустовані, тобто прикрашені шматочками каменю металу і т. д. Вхід у поховання охороняли кам’яні фігури фантастичних звірів. Візерунки, що прикрашали статуї, а також усі предмети, які клали в поховання, мали магічний зміст і пов’язувалися єдиною символікою.

У період Шан-Інь китайці досягли великої майстерності в обробленні бронзи, що підтверджується великою кількістю бронзових посудин, знайдених у похованнях того часу.

Нещодавно стало відомо, що одночасно з царством Шан осередок високорозвиненої цивілізації бронзового віку існував к Сичуанській улоговині. Тут, неподалік від міста Ченду, знайдено велику кількість витончених бронзових масок, які використовувалися в ритуальних виставах, а також бронзове начиння, зброю, зображення птахів, змій тощо.

 

 

Агресивність держави Шан-Інь, яка потребувала постійного поповнення військової здобичі і полонених, не могла не викликати опору сусідніх племен. Одним з таких племен, що мешкали на західному рубежі шанських володінь було плем’я чжоу. Якось інцям вдалося здійснити декілька вдалих походів проти чжоусців і навіть убити їхнього ватажка. Син вбитого ватажка вирішив помститися вбивцям свого батька. Він зібрав антиінську коаліцію племен, але з невідомих причин помер, не встигнувши перейти до рішучих дій. Це зробив вже його син, який, скориставшись з того, що інські війська брали участь у військових діях на південному сході рушив на інську столиці і в битві поблизу містечка Мує розгромив інців. Столиця Інь упала, останній інський правитель (в історію він увійшов під «тирана Цзе») був убитий. Це сталося, вірогідніше за все, у 1027 році до н. е. В наступному століття чжоусці розширили свої володіння на півдні, півночі і заході. Їх правління продовжувалося з 1122 по 403 рр. до н. е. Вони запозичили культурні досягнення інців, у тому числі писемність, техніку лиття бронзи, архітектурні прийоми.

У період Чжоу було вироблено систему планування міст, яка збереглася в Китаї і в подальшому, лише з незначними вдосконаленнями. Головні правила будування й планування міст, розташування вулиць і палаців були викладені в трактаті архітектури «Чжоулі». Прямокутне в плані місто оточувалося фортечним муром. Прямокутне в плані місто оточувалося фортечним муром. У центрі міста розташовувався імператорський палац, також оточений муром. Зі східного й західного боків палацу розташовувалися культові споруди. Все місто під прямим кутом перетинали широкі вулиці.