Таємничий стародавній Китай

Як виявилося, від найдавніших часів китайські міста проектувалися з доскіпливою ретельністю. Їхнє розташування та планування не були випадковими, а узгоджувалися з принципами природного та універсального порядку. Вибір місцевості, на якій будувалося нове місто, визначався стародавньою традицією, що називалася фен-шуй («вітер і вода»). Вона ґрунтувалася на передбаченні майбутнього за особливими знаками, накресленими на землі, з метою з’ясувати, які добрі чи «лихі» сили живуть у цьому місці.

 

 

Просо, пшениця та ячмінь були найпоширенішими продуктами на територіях півночі, тому саме з них зазвичай виготовляли повсякденну їжу. Жителі регіонів півдня головною стравою вважали рис. До раціону китайців входили також м'ясо, з якого здебільшого готували котлети, соя (що її також переробляли на сир та соус), сочевиця, бокові горіхи, ріпа, капуста, бамбукові пагінці, часник. Китайці їли м'ясо всіх різновидів: телятину, баранину, свинину, козлятину, собачатину, конину та курятину, але, як правило, лише на свята. Значно частіше вони споживали рибу, підсолену або висушену (коропа, окуня, деякі види морських риб).

У китайській мові українському слову «їсти» відповідає не одне, а два слова – «чіфань», що в перекладі означає «їсти рис». Сніданок – це ранковий рис – «цзаофань», обід – полудневий рис – «ваньфань». Неважко зрозуміти, що рис – найважливіший продукт харчування. Неврожай рису означає голод для мільйонів людей.

Чому рис та люблять у Китаї? Таємниця полягає у тому, що жодна інша продовольча культура не може дати таких високих урожаїв, як поливний рис. Урожайність рису виявилася найважливішим чинником у най багатолюднішій країні світу, де землі мало, і тому кожен її клаптик дбайливо оброблений. До того ж, за поживністю рис поступається тільки пшениці і може давати 2-3 урожаї на рік. Щоправда, рис потребує багато вологи, сонячного світла і тепла, але клімат центрального і південного Китаю все це може дати в надлишку. Рис – трудомістка культура, але й робочих рук у країні вистачає.

Із рисових зерен готують різноманітніші страви, роблять крохмаль і спиртні напої. Рисовою соломою покривають дахи. З неї ж роблять капелюхи і дощовики, плетуть взуття, циновки і кошики, парасольки і віяла. Рисові поля використовують і з іншою метою: тут, на затоплених водою просторах, розводять рибу.

 

 

Вишукані й екзотичні страви подавалися на столи людей знатних і багатих. Там можна було покуштувати найрізноманітніші види риб та м'ясо – зайчатину, оленину, качатину, фазанину. Тоді багатії їли навіть такі ласощі, як перепелятина, м'ясо черепахи, слимаків в оцті й навіть смажених змій у гарнірі з корінців лотоса та водяних каштанів; на десерт вживали мандарини, хурму та мушмулу. Страви подавали в лакованому керамічному посуді, а до рота їх підносили паличками з бамбука, рогу або слонової кістки. Пізніше на столах китайців з’явився хліб, що готувався на парі, торти, виготовлені з пшеничного борошна, та оригінальна «локшина».

Існувало безліч алкогольних напоїв, серед яких виділялося пиво високих градусів (саке), – усі вони виготовлялися з браги, одержаної внаслідок бродіння зернових. До речі, чай не мав значного поширення аж до сьомого століття.

 

 

Стародавні китайці користувалися системою простого обміну, доки не ввійшли в ужиток маленьку мушлі, яким приписували певну спроможність бути еквівалентом обміну. Гроші мали різноманітну форму: наприклад, існували монетки у формі рибки. Крім того, під час розрахунків іноді використовували шовк. Згодом їх замінили круглі монети із квадратними отворами.

Справжні кругла мідні монети з’явилися близько 900 р. до н. е. Перші банкноти надрукували за епохи Тан, між закінченням 8-го і початком 9-го ст.

Способи пересування стародавніх китайців

За тих часів, коли римляни будували в Європі консульські шляхи, долина Жовтої річки вже мала досконалу систему шляхів сполучення – з чудовими дорогами, пристосуванням для руху всіх транспортних засобів, які тоді існували.

Головними шляхами сполучення в Китаї були річки та канали. Жовтою річкою та Янцзи – природними артеріями країни – пересувалися ще перші люди, які оселилися на їхніх берегах. Із плином часу було побудовано систему каналів, яка поєднала річки та головні міста.

Уже за доби правління династії Чжоу було створено ефективну систему поштових станцій із гінцями, кучерами та зміною коней, аби розпорядження центрального уряду швидко надходили за своїм призначенням.

Перший імператор Шихуанді примусив мільйони людей працювати на будівництві доріг та каналів, що розгалужувалися по всьому Китаю. У стародавніх текстах згадується про мости в долині річки Вей, довжина яких сягала 300 метрів.

Перевезення товарів і людей відбувалося в кілька способів Для бідняків найпростішим і най економнішим засобом таких перевезень була дерев’яна тачка. Волів та віслюків запрягали в підводи, якими перевозили важкі вантажі. Коней мали ті, хто обіймав важливі посади, а отже, люди багатші. Верблюди в пустельних регіонах півдня були спроможні перевозити важкі вантажі й долати великі відстані; в’ючні мули використовувалися