Таємничий стародавній Китай

У віці сорока восьми років імператор раптово з невідомої причини помер. Але його так боялися, що, за легендою, впродовж року після смерті його тіло возили на колісниці, а чиновники звітували перед ним.

 

 

Велика Китайська стіна – одна з найвеличніших і наймайстерніших будівельно-технічних споруд усіх часів. Ця гігантська фортечна споруда перегороджувала й одночасно відкривала шлях до багатств і таємниць Китайської імперії. Розміри Великої Китайської стіни настільки вражаючі, що її називали восьмим дивом світу. У світі немає такої споруди, опис якої вимагає тільки найвищого ступеня порівняння. «Найбільше будівництво, будь-коли здійснене людьми», «найдовше фортечне укріплення», «найбільше у світі кладовище», «Стіна сліз» – подібних визначень, які б стосувалися цієї споруди, незліченна кількість. Наскільки ж грандіозна ця споруда насправді? Вона схожа на звивистий тулуб дракона, стіна простягалася через усю країну на 2450 км, а якщо взяти до уваги всі її відгалуження й звивини, то це число збільшується до 6500 км. Протягом 2100 років її будували мільйони солдат і робітників, і незліченні тисячі їх склали на цьому будівництві голови. Історики на найрізноманітніші стародавні китайські видання стверджують, що в сьомому ст. н. е. тільки за 10 днів там загинуло 500 000 людей.

Історія Великої Китайської стіни бере свій початок принаймні в п’ятому столітті до н. е. Це був час, коли після розпаду єдиної китайської держави Чжоу на її місці утворилося декілька царств. Захищаючись один від одного, правителі цієї епохи, що ввійшла в історію Китаю як «період розділених царств», почали будувати оборонні стіни. Крім того, в двох північних, переважно землеробських державах ЦиньЧжао і Янь, було вирито рови і зведено земляні насипи, щоб укріпити кордони, яким загрожували набіги монгольських кочівників, що жили в північних степах.

За часів правління ЦиньШихуанді за його наказом для захисту північних рубежів імперії стіною були з’єднані оборонні споруди, які вже існували, а також було збудовано нові. Ціла армія, в яку входили 300 000 солдат і до мільйона підневільних робітників і в’язнів, взялися за тяжку працю, укріплюючи, а інколи зносячи і заново відбудовуючи фортечні стіни.

На відміну від попередніх укріплень, які являли собою в основному рови й земляні насипи, утрамбовані в дерев’яній опалубці, стіни зводились із застосуванням найрізноманітніших методів. Оскільки підвозити матеріали було важко, широко використовувалися ресурси, які були в наявності в кожному районі. В горах витісували кам’яні блоки, в лісистій місцевості найчастіше стіна ззовні складалась з дубових, соснових або ялинових колод, а в середині заповнювалася утрамбованою землею. В пустелі Гобі застосовували суміш із землі, піску й галечника.

Від самого початку захист кордонів вимагав не лише міцних укріплень: для відбивання можливого нападу на стіні розміщувалися постійні гарнізони. За допомогою сигналів, які посилалися на відстань прямої видимості, повідомлення з одного кінця стіни на інший могло бути передане усього за 24 години – до появи телефону це була вражаюча швидкість. Система гарнізонів мала ще одну перевагу: імператорів, які змінювали один одного, влаштовувало, що армія була розрізнена й знаходилася далеко від пекінського палацу. Солдати, таким чином, не могли підняти заколот.

Після смерті ЦиньШихуанді імператори династії Хань (206 р. до н. е. – 220 р. н. е.) слідкували за підтриманням стіни в належному стані й ще більше подовжили її. Але й пізніше перебудова та укріплення стіни вимагали багато часу й сил.

Останній важливий етап у будівництві Великої Китайської стіни припадає на період правління імператорів з династії Мін (1368 – 1644). З ділянок стіни, зведених при династії Мін, найкраще збереглися ті, які були викладені з каменю. Під час їхнього будівництва землю вирівнювали і на неї клали підмурівок з кам’яних брил. На цьому фундаменті поступово зводили стіну з кам’яним облицюванням, заповнену всередині сумішшю з дрібних каменів, землі, буту й вапна. Коли споруда досягла потрібної висоти – стіни періоду Мін мають висоту в середньому 6 м і товщину 7, 5 м біля підмурівку і 6 м на гребені, – зверху клали цеглу. Якщо нахил був меншим за 45 градусів, цегляний настил робили плоским, при більшому нахилі мурування вели у вигляді східців.

Стіна була не тільки фортечним валом, але й дорогою завширшки 5, 5 м; це дозволяло простувати поруч п’ятьом піхотинцям або скакати поряд одне з одним п’ятьом кавалеристам. Ще й сьогодні її висотав середньому становить 9 м, а висота сторожових веж – 12 м.

Всі роботи на цьому гігантському будівництві були завершені ще в 3 ст. Західна частина Великої стіни збереглася у першопочатковому вигляді й до сьогодні. Східна – зруйнувалася і місцями перетворилася на земляний вал. Приблизно через кожні 200 м на стіні стоять чотирикутні сторожові башти з отворами-амбразурами. Нагорі стіна викладена плитами. У наш час деякі ділянки стіни покриті асфальтом та перетворені на автомобільні дороги.