Таємничий стародавній Китай

Величезна країна Тибет

Майже п’яту частину території Китаю (2 млн. квадратних км) займає Тибетське нагір’я. З усіх боків Тибетське нагір’я оточують могутні гірські хребти: на півночі – Куньлунь, на заході – Каракорум, на півдні – Гімалаї, на сході гори – Хендуаньшань. Саме Тибетське нагір’я складається з менш високих (до 6 тис. метрів) хребтів і між гірських рівнин.

За високими хребтами Куньлуня лежить Таримська западина, перетята невисокими гірськими пасмами, за нею – високі гори Східного Тянь-Шаню, що складаються з трьох гірських ланцюгів та глибоких западин між ними. За Тянь-Шанем, біля кордону із Монголією та Росією, – глибока Джунгарська западина, що схожа на величезну чашу, нахилену в бік заходу.

На південному сході хребти знижуються до самого Юньнанського нагір’я, змінюється клімат, а з ним і картини природи. На півдні і сході Тибетського нагір’я беруть великі річки Азії – Хуанхе, Янцзи, Меконг, Салуїн, Брахмапутра, Інд. Тарім мчиться в горах могутнім потоком, але згодом втрачає свої води в пісках Тарімської западини, у пустелі Таклан-Макан.

 

 

Північні райони Китаю займають величезні пустелі. На захід від Великого Хінгану лежить велике плато, крите жорствою і піском. Тут сухо, вітряно, і тільки влітку ідуть невеликі дощі.

Цей район, який називають Внутрішньою Монголією, був приєднаний до Китаю 1636 року. Найбільше місто Внутрішньої Монголії – Баотоу, вигідно розташоване неподалік від вершини величезного закруту, коліна Хуанхе.

Пейзажі всередині закруту Хуанхе ще похмурніші, а клімат – ще сухіший.

Плато Ордос, обмежене закрутом, – це хвиляста нагірна рівнина. Всі височини на ній скелясті та кам’янисті, тому що безперервний сильний вітер здуває з них і пил, і пісок. Пісок накопичується в низинах, перетворюючись згодом на бархани. Навіть води Хуанхе не можуть оживити цю вітряну пустелю.

Пустеля Алашань, на захід від Ордоса, відрізняється від нього тим, що там є більше піщаних просторів. По пустелі Алашань, як і по плато Ордос протікає велика річка Едзін-Гол. Звичайні рослини в цій пустелі – полин, карагач, саксаул, тамариск і джузгун, корені якого ідуть углиб на 30 м.

Чим далі на захід, тим сухішими і похмурішими стають пустелі. Так, Бейшань переходить у Такла-Макан – піщана пустеля, над якою постійно віють вітри. На рухомих вітром барханах нічого не росте. Пустеля мертва, і тільки на її околицях., де з гір стікають річки, на скелях росте береза, а на пісках – засухостійкі кущі. Навіть повноводна річка Тарім, огинаючи Такла-Макан, закінчується в її пісках.

 

 

Не встиг ЦиньШихуанді померти й бути похованим у своїй грандіозній усипальні – на сьогоднішній день частково розкопаній і відкритій для огляду, – як по всій імперії прокотилися заворушення, що швидко переросли в озброєні бунти. Авторитет наступника ЦиньШихуанді – Ершихуанді (що означає просто «Другий Імператор») був явно недостатнім для того, аби цинські армії змогли стримати хвилю народного обурення. В 209 р. до н. е. на землях колишнього царства Чу спалахнуло велике повстання. Через три роки після того одна з повсталих армій, яку очолював ЛюБан, завдала рішучої поразкицинським військам. Ершихуанді вбили його ж придворні, а ЛюБан, зайнявши столицю імперії, проголосив настання влади династії Хан. Згодом йому вдалося поширити владу на весь Китай.

Чотирьохсотлітнє правління Ханської династії стало епохою розквіту китайської цивілізації, епохою, коли було закладено основи імператорського правління (що проіснувало аж до ХХ ст.). В цю епоху стала очевидною головна роль культури у справі консолідації китайського суспільства.

Заволодівши Піднебесним світом, ЛюБан розсудливо не став відновлювати цинську систему управління. Він подарував сімом своїм найближчим сподвижникам титул вана, а потім роздав спадкові уділи ще 130 соратникам. Втім усі спадкові володіння знаходилися в східних і південних районах імперії, тоді як у західній частині збереглися області й повіти, запроваджені ЦиньШихуанді. Зведений ЛюБаном порядок зберігався ще протягом близько півстоліття після його смерті, коли на престолі сиділи його син і внук. Правнук Лю-Бана імператор У-ді, який зійшов на престол у 140 р. до н. е., запровадив рішучі заходи для зміцнення центральної влади. Тепер уділ треба було ділити між усіма спадкоємцями його власника, одночасно У-ді відновив відомство інспекторів, яке існувало в Цинь і контролювало місцеву адміністрацію. Правителям областей відтепер належало рекомендувати для служба здібних юнаків, а для підготовки майбутніх чиновників у столиці було створено спеціальну академію. Головним урядовим військом став секретаріат імператора.

У-ді спорядив декілька великих завойовницьких походів у суміжні держави: спочатку підкорив великі області на Півдні, потім здійснив похід у південну Маньчжурію й Корею і розпочав тривалі війни проти кочових племен хуннів на Півночі.

Китай, на відміну від хуннів, не мав досвіду у виведенні хороших скакунів, і чудова кіннота кочівників легко втікала від численних загонів китайців, які воювали на непоказних конях. Нападаючи на Китай, хунни забирали тисячі китайців у полон. Але найбільш бажаною здобиччю для хуннів був шовк.

Китай був єдиною