Таємничий стародавній Китай

Від підніжжя гір до морських узбереж розляглася Велика Китайська рівнина, заповнена намулами Хуанхе і Янцзи. Рівнина всуціль розорана та засіяна. У дельті Янцзи старанно оброблений кожний клаптик землі. Крім рису, основної зернової культури Китаю, тут вирощують бавовну, чай, шовковицю, різноманітні фруктові дерева, пшеницю, кукурудзу, просо, гаолян і чумизу. Гаолян і чумиза (різновиди проса) не бояться посухи і засолених ґрунтів, до того ж скоростиглі. Не менше за зерно цінні їхні могутні стебла, що слугують на безлісій рівнині і паливом, і будівельним матеріалом, і сировиною для виробництва паперу. Великі посіви олійних культур – арахісу, рапсу, кунжуту, сої.

Через всю Велику Китайську рівнину простягнувся Великий Китайський канал, довжина якого 1700 км. Коли наприкінці 6 ст. територія Китаю була об’єднана в єдину імперію, виникла необхідність з’єднати окремі ділянки каналу. У 13 ст. канал уже з’єднував столицю Пекін із багатьма південними районами. По ньому до столиці везли рис, шовк, мідні вироби, морські, продукти, перли, дорогоцінні метали, слонову кістку. Не завмерло життя каналу і сьогодні.

До речі, легенда розповідає, начебто один маг напророкував ЦиньШихуанді, що будівництво стіни тільки тоді може бути завершено, коли в ній поховають «Вана» або 10 тисяч чоловік. Зрештою, імператор знайшов людину на ім’я Ван та наказав убити її й поховати в стіні. Цілком імовірно, що багато тисяч людей, які померли під час будівельних робіт, замурували в стіні. Її називали також найдовшим цвинтарем світу або Стіною сліз.

 

 

З не меншим розмахом, ніж Велику Китайську стіну, споруджували й гробницю імператора ЦиньШихуанді. Її зводили за 50 км від Сяньяну протягом 10 років як імператор зійшов на престол. В будівництві брало участь більше 700 000 осіб. Гробниця була оточена двома рядами високих стін, що утворювали в плані квадрат (символ землі). Конусоподібний високий могильний пагорб, розташований у центрі, був круглим у плані (символ неба). Стіни підземної усипальні були облицьовані відшліфованими мармуровими плитами й нефритом, підлога вимощена величезними полірованими каменями з намальованою на них картою дев’яти областей Китайської імперії. На підлозі стояли скульптурні зображення п’яти священних гір, а стеля мала вигляд небесного склепіння з сяючими світилами. Після того як саркофаг з тілом імператора ЦиньШихуанді перенесли в підземний палац, навколо нього розташували величезну кількість дорогоцінних предметів – посудин, ювелірних виробів, музичних інструментів, якими він користувався за життя. Але підземне царство не обмежувалося лише самим похованням. У 1974 р. на відстані в 1, 5 км від поховання археологи виявили 11 глибоких, розташованих паралельноодин до одного підземних тунелів, викладених керамічною плиткою. Тунелі вміщували в собі розділене на 10 шеренг глиняне військо з 3210 солдат, де кожен з воїнів, наділений індивідуальними рисами, був виконаний у натуральну величину і розфарбований.

Передовий загін складають 200 лучників і стрільців арбалета, зброя яких погрозливо націлена на ворога. За ними розташовуються 6 бойових колісниць, запряжених четвериками глиняних коней. Візники тримають в руках довгі й гнучкі списи, щоб ворог не зміг відрубати коням голів. Командна колісниця з барабанами і дзвонами складає ар’єргард цього військового формування, укомплектованого за всіма правилами військової організації в Стародавній імперії.

Жодна з теракотових фігур не повторює іншу. Більшість солдат виструнчилися на повний зріст, а деякі стоять на колінах, з мечем наголо, ніби відбивають атаку. Одні з них одягнені у військові мундири, інші в туніки з ременями на поясі, у вузькі штани до колін і широке взуття. Їхні списи, мечі, арбалети і луки демонструють високий технічний рівень. Навіть 22 століття потому їхня зброя залишається настільки гострою, що здатна розсікти волосину.

Особливо вражало в мавзолеї зображення Всесвіту, виконане з використанням золота, срібла, нефриту й дорогоцінного каміння. А за допомогою ртуті навіть імітувалася водяна поверхня. Щоб захистити царство мертвих від розбійницьких нападів живих, було навіть розроблено самострільні арбалети.

 

 

 

У селах чоловіки обробляли землю, використовуючи прості ручні знаряддя; жінки доглядали худобу, виконували домашню роботу, а крім того, ткали.

Середня селянська родина налічувала п’ятеро або шестеро людей: усі вони невтомно працювали цілий рік, лише взимку мали змогу трохи перепочити. Коли селяни збирали добрий урожай, їхнє життя було відносно благополучним, але на них чекало багато прикрих несподіванок: посуха, неврожай.

Селянам також неабияк дошкуляли суворі укази уряду: значна частина врожаю віддавалася державі у вигляді податків і данини. Крім того, один місяць на рік кожен селянин мусив працювати на будівництві або ремонті дамб і каналів, брати участь у заходах із поліпшення ґрунту, у зведенні оборонних споруд; у разі нагальної потреби селянина навіть могли призначити на військову службу.

До речі, офіційний перепис населення здійснений у 1 – 2 рр. н. е., налічував близько 60 млн. китайців, більша частина який (50 млн.) працювала на сільському господарстві.

 

 

Міста, як правило, оточували високі мури з утрамбованої землі, укріплені деревом та бамбуком. Усередині мурів мережа вулиць,