Тексти для переказу як засіб навчання на уроках української мови

Базою мовленнєвого розвитку є формування мовленнєвої компетенції школярів. Сучасна методична наука виходить з того, що мовленнєвий розвиток відбувається у процесі мовленнєвої діяльності. Організація цієї діяльності може бути ефективною лише тоді, коли вона будується на поняттєвій основі. Це означає: учні мають здобути знання, які дають узагальнену інформацію про ознаки понять, що використовуються для розв'язання мовленнєвих завдань. Засвоївши сукупність ознак, вони застосовують поняття до розв'язання мовленнєвих завдань та контролюють себе. Виконуючи завдання, учні відтворюють спосіб дії або вибудовують його самі шляхом аналізу зразка і творчо застосовують у новій ситуації. Таким чином мовленнєва компетенція охоплює систему мовленнєвих знань і вмінь, потрібних для спілкування в різних видах мовленнєвої діяльності [2, с. 4].

Насамперед школярі мають засвоїти поняття „мова і мовлення”, „стилі мовлення”, „усне й писемне мовлення”, „властивості гарного усного і писемного літературного мовлення”, „монологічне й діалогічне мовлення”, „текст як результат мовленнєвої діяльності, його ознаки”, „тема та основна думка тексту”, „абзац та мікротеми в тексті”, „відоме і нове в реченнях тексту”, „види зв’язку (послідовний, паралельний, ситуативний) між реченнями в тексті”, „типи мовлення”, „розповідь як тип мовлення”, „опис предмета”, „опис місцевості”, „опис інтер'єру”, „опис стану природи”, „опис стану людини”, „роздум як тип мовлення”, „поєднання в тексті різних типів мовлення”. Поняттєву й операційну основу мовленнєвого розвитку учні мають засвоювати водночас із опануванням сукупності дій, які становлять систему мовленнєвих умінь сприймати, відтворювати і створювати усні та писемні монологічні та діалогічні висловлювання різних стидів, типів і жанрів, потрібних у різноманітних життєвих ситуаціях.

Саме такою є специфіка уроків мовленнєвого розвитку, що відповідно до оновленої програми мають проводитися, як уже назначалося, перед вивченням систематичного курсу української мови. Актуальною проблемою методики навчання української мови є вироблення поняттєвої та операційної основи мовленнєвої діяльності, розподіл мовленнєвого матеріалу по клани.

Якщо мовлення – це спілкування людей між собою за допомогою мови загалом, то під мовленнєвим розвитком слід розуміти здатність до повноцінного спілкування за допомогою певних мовних засобів. Мовленнєвий розвиток передбачає формування в учнів системи уявлень про функціонування мовних одиниць у мовлений їхню конструктивну і стилістичну роль. Учні мають засвоїти особливості функціонування мовних одиниць у текстах різних стилів, типів і жанрів мовлення й навчитися доречно вживати лексичні, морфологічні та синтаксичні засоби відповідно до ситуації мовлення. Стратегічним у школі має стати функціональний аспект вивчення мовних одиниць, ознайомлення учнів зі стилістичною функцією мовних одиниць, формування вмінь і навичок використовувати їх у мовленні, поєднання системно-мовного, функціонально-стилістичного та комунікативно-діяльнісного підходів до вивчення української мови [2, с. 4].

Метою мовленнєвого розвитку є сформованість в учнів основних видів мовленнєвої діяльності. Перед учителями української мови стоїть завдання навчити школярів усіх видів мовленнєвої діяльності, виробити навички користуватися усним і писемним мовленням. Відповідно до видів мовленнєвої діяльності у школярів формуються чотири види мовленнєвих умінь; слухати, або аудіювати (тобто сприймати й розуміти мовлення в його звуковому вираженні), читати (тобто сприймати, розуміти й передавати вголос мовлення в його графічному вираженні), говорити й писати (тобто висловлювати свої думки в усній і писемній формах). Показником мовленнєвого розвитку є комунікативність, тобто здатність спілкуватися, що зумовлює активне використання засобів мови, вміння сприймати та відтворювати зміст чужого висловлювання і продукувати власне, тобто вміння осмислено сприймати й продукувати усні та письмові тексти [2, с. 4].

Умовою успішної реалізації комунікативних стратегій у процесі вивчення української мови є взаємозв'язок формування мовленнєвих умінь з вивченням різних рівнів мовної системи, розроблення для кожного уроку завдань для засвоєння учнями поняттєвої основи мовленнєвої діяльності й перетворення знань на способи дії для активного мовленнєвого спілкування, посилення уваги до змісту мовлення і вдосконалення важливих мовленнєнєвих умінь у їх єдності.

Щоб учні оволоділи умінням слухати, читати, говорити і писати, вільно користуючись певними мовними засобами відповідно до мети, змісту та умов спілкування, вони повинні збагатити свій мовний запас, опанувати мовні норми, набути властивостей логічного, правильного, точного, виразного, багатого, доречного, влучного мовлення. Мовленнєвий розвиток передбачає наявність у мовній свідомості людини мовних об’єднань (тематичних груп слів, синонімічних рядів, антонімічних пар, синтаксичних конструкцій), які дають змогу дібрати для висловлювання найпотрібніші, найточніші, єдино доцільні слова й вирази, сформувати мікротеми, що можуть бути взяті за основу логічної побудови висловлювань. Завдання полягає в тому, щоб збагатити мовлення учнів словами, їхніми значеннями, формами, конструкціями речень і навчити їх якомога рідше повторювати одне й те саме слово або одну й ту саму мовну конструкцію. Результатом мовленнєвого розвитку є вміння знаходити те єдине слово (форму або конструкцію), яке найбільше відповідає завданню спілкування в певних умовах. Збагачення учнів граматичними засобами, як і лексичними, здійснюється у процесі вивчення системно-мовних тем, у процесі підготовки до переказів і творів [2, с. 4].

Показниками багатого мовлення є великий запас мовних засобів, значний обсяг активного словника, різноманітність морфологічних форм і синтаксичних конструкцій. Багатство індивідуального мовного запасу виявляється в різноманітності мовлення. „Чим більше різних елементів мови (формальних і змістових) припадає на одну й ту саму „площину” мовлення..., – пише Б. Головін, – чим рідше повторюються в мовленні одні й ті самі слова, їхні значення, їхні форми та конструкції речень, тим багатше мовлення”.