+3 8(066) 185-39-18
fр. не була предметом спеціального дослідження.
Отже, хоча праць з висвітлення даної трагічної сторінки українського народу достатньо та все ж аналіз наявної літератури вказує, що для всебічного вивчення проблеми голодомору необхідно провести регіональні дослідження. До сьогодні ще не створено узагальнюючої праці, що давала б цілісну уяву про трагедію народу 1932-1933 рр. в Україні. Серед дослідників немає одностайної думки про демографічні втрати населення, кількість прямих й опосередкованих жертв. Невизначеними є місцевості, що найбільше постраждали від голодомору. Малодослідженим залишається національний аспект цієї трагедії. Недостатньо вивченими є питання про роль місцевих органів влади у ставленні до голодомору. Не висвітлено питання про репресії щодо селянства та опір населення насильницьким соціально-економічним перетворенням у аграрному секторі економіки, що призвели до занепаду й дезорганізації сільськогосподарського виробництва. Для всебічного і вичерпного вивчення цих проблем, на нашу думку, історикам варто було б досліджувати різні аспекти питань голодомору разом з філософами, соціологами, психологами та фахівцями інших галузей науки.
Розділ 2. Масовий терор як засіб державного управління
Репресивно-каральна система в Україні. Сьогодні, коли українці стали на шлях творення власної державності, политий кров’ю мільйонів їхнів предків, ми дістаємо змогу чимдалі більше дізнатися про те, як саме торувався цей шлях і скільки це коштувало у людському вимірі.
Зрозуміло, в першу чергу це стосується архівів рпресивно-каральних органів. Як не парадоксально, але, мабуть, єдине, за що можемо бути вдячні їхнім співробітникам, – це за те, що вони з якоюсь скурпульозністю найртельнішим чином задокументовували свої чорні справи, аж ніяк не гадаючи, що ці папери колись можуть бути оприлюднені.
Метод політичного терору був невід’ємною складовою сталінського тоталітарного режиму, який сформувався і зміцнів у 30-х р. Цей терор природньо випливав із авантюрної, насильницької сутності більшовизму.
Від перших днів захоплення влади в Україні більшовиками за прикладом Росії дикретом тимчасового робітничо-селянського уряду «Про організацію Всеукраїнської надзвичайної комісії» було створенно спеціальний орган боротьби з контрреволюцією – Надзвичайну комісію по боротьбі з контрреволюцією, саботажем і посадовими злочинами. ВУЦВК затвердив «положення про Всеуураїнську і місцеві надзвичайні комісії», у відповідності з яким Надзвичайна комісія являла собою відділ наркомату внутрішніх справ як каральний орган радянської влади.
Таке становище було вигідно для карального органу, адже в організаційних та оперативних питаннях діяльність її нерегламентувалася законом, не регулювалася органами влади, підпорядковуючись формально тільки більшовицькому уряду. Поклали на комісію такі завдання:
А) преслідування й ліквідація всіх революційних та страйкових спроб і дій, від кого б вони не виходили;
Б) передача судові ревтрибуналу всіх страйкарів і контрреволюціонрерів та розробка заходів боротьби з ними;
В) введння попреднього слідства. Комісія поділялася на відділи:
1) інформаційний;
2) організаційний та філіальний;
3) відділ боротьби.
Згодом у складі Надзвичайної комісії організували юридичний відділ, який вів розслідування та готував справи для передачі у ревтрибунал.
Одним із найважливіших став оперативний відділ ВУНК. Його завдання полягало в попередженні, присіканні та розкриті контрреволюційних злочинів, якими на самперед вважалися дії, спрямовані проти більшовицької влади, а отже, всі спроби відродження національної державності Україні.
В Україні перважно це були українські зрусифіковані комуністи, які працювали в державному апараті радянської Росії і пройшли велику школу партійної та чекистської роботи, що пізніше дало їм змогу нещадно розправлятися з національно свідомими українцями, які боролись за національну державність.
При Всеукраїнському революційному комітеті було створено Центральне управління надзвичайних комісій по боротьбі з контрреволюцією, спекуляцією і посадовими злочинами (Цупнадзком). Під час його організації врахували досвід діяльності карального органу попередньої більшовицької окупації України, вилучені з допущних помилок уроки і провели значну централізацію репресивно-карального апарату. За роботу надзвичайної комісії тепер відповідав начальник Цупнадзкому, який підпорядковувався Раді Народних Комісарів (РНК) УСРР.
Крім того, було створено новий відділ Цупнадзкому для боротьби з котрреволюцією, страйками і спекуляцією на транспорті. Місцвий апарат НК на теріторії України складався з губернських надзвичайних комісій, особливих відділів і райних транспортних НК.
Від моменту виникнення НК завжди була органом більшовицької партії, її озброєним загоном, «караючим мечем», тому будівництво НК в Україні тривало під безпосереднім керівництвом компартії. Адже діяльність карального апарату була спрямована безпосередньо на захист корпаративних партійних інтересів, а не народу. Зрештою, більшовики ніколи не приховували, що «ЧК створені, існують і працюють лише як прямі органи партії за її директивами і під її контролем».
Аби посилити боротьбу з національно-визвольним рухом, який кваліфікувався як політичний злочін проти більшовицької державності, було прийнято спільну постанову ВУЦВК та Роднаркому, у відповідальності з якою повітові політичні бюро виділили в самостійний відділи повітових виконкомів. Начальник політбюро призначався губернською надзвичайною комісією у погоджнні з повітовим виконкомом. Низові каральні органи виконували тільки слідчі функції і правом винесеня вироку не користувалися. По завершенні розслідування справи передавалися ними по підсуднсті. Вся робота політбюро здійснюалася не на підставі законів, а згідно з особливою інструкцією, розробленою ВУНК спільно з наркоматами юстиції у їхній діяльності по знищенню національно свідомих українців.
Переломним етапом на шляху повної централізації репресивно-каральної системи став 1934 р., коли 10 липня постановою ЦВК СРСР було утворено загальносоюзний НКВС, до складу якого замість ліквідованого ОДПУ ввійшло