+3 8(066) 185-39-18
fІнститут української культури імені Д. Багалія, Інститут імені Т. Шевченка, Інститут радянського права у Харкові.
Не обійшли увагою і «театральний фронт». До постановки заборонили 200 «націоналістичних творів» і 20 «націоналістичних» перекладів світової класики. У грудні 1933 р. арештовано керівника театру «Березіль» Леся Курбаса, який у листопаді 1937 р. був розстріляний на Соловках.
1933 р. ознаменувався першими арештами серед письменників. Ці арешти значно посилилися після самогубства М. Хвильового (травень 1933 р.). Протягом найближчого часу погром українських письменників досягнув особливого розмаху. За неповними даними, у період з грудня 1932 р. по травень 1937 р. було репресовано 71-го українського письменника. Загалом у «сталінський період» було піддано репресіям близько 500 письменників, які жили і працювали в Україні.
Кампанія проти «скрипниківщини» вилилася у широкомасштабний погром інтелектуальних сил в Україні. Було майже вщент знищено наслідки обмеженої і контрольованої самою більшовицькою владою політики «українізації».
Процес СВУ став також сигналом до знищення Української автокефальної православної церкви. Звинувачені у співпраці з цією організацією першоієрархи церкви були змушені скликати у січні 1930 р. собор і саморозпуститися. Незабаром митрополита Миколу Борецького, десятки єпископів та сотні священиків було заслано до трудових таборів.
Найдошкульнішого удару по українській еліті було завдано у січні 1933 р., коли Сталін призначив своїм особистим представником на Україні Павла Постишева. Разом з Постишевим прийшли новий голова ОДПУ Всеволод Балицький і тисячі російських функціонерів.
Головним об’єктом цих наскоків був комісар освіти М. Скрипник. Не дочікуючись невідворотного арешту, 7 липня 1933 р. він накладає на себе руки. Так само кількома місяцями до нього вчинив М. Хвильовий. Інший ідеолог українського національного комунізму Шумський помер на засланні. По мірі того як набирало обертів правління терору Постишева, страчувалися чи висилалися в табори тисячі представників нової радянської інтелігенції, що з’явилася у 20-ті роки. За деякими підрахунками, з 240 українських письменників тоді зникло 200. Із 85 вчених-мовознавців ліквідували 62. Оголошували шпигунами й заарештовували філософів, художників, редакторів. До сибірських таборів заслали навіть Матвія Яворського та його співпрацівників з українського інституту марксизму-ленінізму, що розробляли марксистську історію України. Закрили експериментальний театр Курбаса «Березіль», а сам Курбас, як і драматург М. Куліш, також зникли у трудових таборах. Прославлені на весь світ фільми Довженка зняли з прокату, а самого кінорежисера змусили переїхати до Москви. На кобзарський з’їзд було запрошено кілька сотень кобзарів, яких заарештували, а потім, розстріляли. Щоб урятуватися, деякі письменники, такі як П. Тичина та М. Бажан стали писати під диктовку Москви.
Розпочате у 1930 р. знищення українських установ тепер сягнуло апогею. Комісаріати освіти, сільського господарства, юстиції, сільськогосподарська академія, редколегії газет, літературних часописів, енциклопедій, кіностудії оголошувалися «гніздами націоналістів-контрреволюціонерів» і піддавалися чисткам. У листопаді 1933 р. підбиваючи підсумки своєї праці, Постишев вихвалявся, що виявивши націоналістичний ухил Скрипника, ми змогли звільнити структуру української соціалістичної культури від усіх націоналістичних елементів. Була виконана велика робота. Досить сказати, що один лише Наркомісаріат освіти ми очистили від двох тисяч людей, що належали до націоналістичних елементів, у тому числі близько 300 вчених і письменників. У 1933 р., коли ще не зринула перша хвиля репресій, Сталін розпочав нові. Тепер вони були спрямовані насамперед проти членів партії. Чистки не були чимось новим, їх періодично проводили. для звільнення партії від пасивних, опортуністичних, розхлябаних та інших непридатних для боротьби членів. Але в 1930-х р. вони набули нових зловісних, страхітливих рис. Членів партії виключали в основному за «ідеологічні помилки й прорахунки», тобто за те, що вони насправді чи за підозрою не погоджувалися з політикою Сталіна. Виключення з партії звичайно вело до розстрілу чи заслання. В результаті терор став ознакою життя не лише широких мас, а й навіть комуністичної верхівки.
За звинуваченнями в націоналізмі жертвами чисток стали понад 15 000 відповідальних працівників. Крім націоналізму, членів партії звинувачували у «фашизмі», «троцькізмі», «відсутності більшовицької пильності» та «зв’язках з емігрантськими колами та чужоземними державами». В результаті між січнем 1933 р. та січнем 1934 р. КП (б) У втратила близько 100 000 членів. Постишев зазначав, що майже всіх усунених з посад ставили до розстрілу або висилали [49].
Своєрідним прологом «великого терору» була чергова «чистка» партії, яка розпочалася у 1933 р. В УСРР того року вона відбувалася у Київській, Донецькій, Одеській, Вінницькій областях, а наступного 1934 р. – у Харківській, Дніпропетровській, Чернігівській і в Молдавській АСРР. Прийом у партію тимчасово припинили. За даними, які П. Постишев навів на листопадовому пленумі ЦК КП (б) У у 1933 р., із 120 000 членів і кандидатів у члени партії, що пройшли «чистку», станом на 15 жовтня було «вичищено» 27 500 «класово ворожих елементів».
У Донецькій, Київській, Вінницькій та Одеській областях «чистку» пройшли 267 907 осіб, виключено з партії 51 713, або 19%. З партії виключали за: «пасивне перебування в партії», «порушення партійної і державної дисципліни», «прояв ворожих класових настроїв». Всього в КП (б) У за 2, 5 р. було притягнуто до відповідальності 104 458 осіб, з них виключено з партії 39 017 осіб. Внаслідок партійних чисток у складі КП (б) У залишилося 8, 2% тих, хто вступив у партію до 1920