Трудова дисципліна

Основою для розробки місцевих правил внутрішнього трудового розпорядку є типові правила внутрішнього трудового розпорядку для працівників і службовців підприємств, установ, організацій. Типові правила є нормативно – правовим актом. Їх норми підлягають безпосередньому застосуванню.

Закон не конкретизує ті галузі народного господарства , у яких можуть діяти статути і положення про дисципліну, і не визначає кола працівників, на яких статути та положення поширюють свою дію.  Отже, легітимність статутів і положень про дисципліну визначаються тільки наявністю у відповідних органах повноважень затверджувати такі акти, а також окремими законами, що прямо передбачають затвердження статутів та положень про дисципліну.

За роки незалежності України прийняті такі статути і положення про дисципліну:

*Дисциплінарний статут прокуратури України.

Чинність Дисциплінарного статуту прокуратури поширюється на прокурорсько-слідчих працівників, а також працівників навчальних, наукових та інших установ прокуратури, які мають класні чини;

*Положення про дисципліну працівників залізничного транспорту.

Дія цього Положення поширюється на всіх працівників підприємств, об'єднань, установ і організацій залізничного транспорту, що перебувають у державній власності, за винятком працівників житлово-комунального господарства і побутового обслуговування, будівельних організацій, служб постачання, дорожніх ресторанів, навчальних закладів, науково-дослідних і проектно-конструкторських організацій, бібліотек, методичних кабінетів, будинків культури, клубів, спортивних, дитячих і медичних закладів, пансіонатів та будинків відпочинку галузі. Суворе додержання частини другої ст. 124 КЗпП вимагає визначення саме окремих категорій працівників, на яких поширюється дія положення про дисципліну. Положення про дисципліну працівників залізничного транспорту трохи ширше визначає коло працівників, на яких воно поширюється. Але це не повинно визнаватися підставою для того, щоб ставити під сумнів чинність цього Положення;

*Статут про дисципліну працівників зв'язку.

Його дія поширюється на керівників, службовців і кваліфікованих працівників підприємств і об'єднань зв'язку, перелік яких визначається Державним комітетом зв'язку України за погодженням з Міністерством праці та соціальної політики України, а також на працівників відомчої воєнізованої охорони (крім воєнізованої охорони першої категорії) та сторожової охорони підприємств і об'єднань зв'язку;

*Положення про дисципліну працівників гірничих підприємств;

*Статут про дисципліну працівників спеціальних (воєнізованих) аварійно-рятувальних служб.

Особливості дисциплінарної відповідальності суддів і порядку притягнення їх до дисциплінарної відповідальності визначені ст.31-38 Закону «Про статус суддів» і Законом «Про судоустрій України».

Державні службовці на додаток до норм КЗпП несуть обов'язки, дисциплінарну відповідальність до правил Закону «Про державну службу».

В Україні зберігають чинність деякі статути про дисципліну, затверджені у свій час Радою Міністрів СРСР.

В Україні не діє Статут про дисципліну працівників системи Держгірктехнагляду СРСР, оскільки відповідні посадові особи несуть обов'язки і дисциплінарну відповідальність відповідно до Закону»Про державну службу».

 

 

До працівників підприємств, установ, організацій, можуть застосовуватись будь-які заохочення, що містяться в затверджених трудовими колективами правилами внутрішнього трудового розпорядку. 

20 березня 1991р. до ст.143 КЗпП були внесені зміни. Перелік заходів заохочення і підстави для їх застосування безпосередньо Кодексом законів про працю тепер не встановлюється. Заходи заохочення, підстави для їх застосування повинні визначатися місцевими правилами внутрішнього трудового розпорядку, затвердженими трудовими колективами. Таке категоричне твердження ст.143 КЗпП дає підставу вважати, що перелік заходів заохочення, даний у п.21 Типових правил, в Україні не дії і може розглядатися тільки як своєрідний орієнтир.

Відсутність належно затверджених місцевих правил внутрішнього трудового розпорядку відсутність у них переліку заохочень, що можуть них переліку заохочень, що можуть застосовуватися на підприємствах, взагалі позбавляє власника можливості застосовувати заохочення до працівників. Можливість заохочення працівників може передбачатися в колективному договорі, іншому локальному нормативному акті. Та й застосування заохочень, не передбачених локальними нормативними актами, у принципі, не виключається. Водночас юридичне значення може бути визнано тільки за такими заохоченнями, які передбачені правилами внутрішнього трудового розпорядку і застосовані відповідно до встановленого порядку. Записи тільки про такі заохочення повинні бути внесені до трудової книжки. 

У місцевих правилах внутрішнього трудового розпорядку можуть установлюватися будь-які заохочення, які трудовий колектив вважає доцільними.

До працівників, на яких поширюється дія статутів і положень про дисципліну, застосовуються заохочення, передбаченими цими статутами і положеннями.

Ст.143 КЗпП не передбачає встановлення видів заохочень статутами та положеннями про дисципліну. Але практика іде як раз таким шляхом. Спорів з приводу можливості встановлення статутами та положеннями про дисципліну видів заохочень не виникає, оскільки застосування заохочень виключає виникнення конфліктів.

 

 

Заохочення застосовуються власником або уповноваженим ним органом разом або за погодженням з профспілковим комітетом підприємства, установи, організації.

Заохочення оголошуються наказом (розпорядженням) в урочистій обстановці і заносяться до трудових книжок працівників у відповідності з правилами їх введення.  Власник застосовує заохочення до працівників разом або за погодженням з профспілковим комітетом підприємства. Зазначення на застосування заохочення за участю профспілкового органу підприємства, необхідність оформлення заохочення наказом (розпорядженням), внесення запису про заохочення до трудової книжки – усе це дає підстави для висновку про те, що в ст.144 КЗпП під власником мається на увазі саме керівник підприємства або його відокремленого підрозділу, що користується правом наймання і звільнення працівників.