Творчі завдання як засіб розвитку креативних здібностей учнів у навчально-виховному процесі

 

 

 

На сьогоднішній день завдання освіти полягає у тому, щоб формувати творчу особистість, яка здатна до самоосвіти, самореалізації й подальшого розвитку. У праці «Освіта і наука України: шляхи модернізації» В. Кремень вважає, що основними критеріями, на яких має базуватися освіта третього тисячоліття є: орієнтація на людину, фундаментальні цінності, рішуча демократизація освіти [37].

Першочерговим принципом освіти, визначеним Законом України «Про освіту», є рівність умов кожної людини для повної реалізації її здібностей, таланту, всебічного розвитку. Одним із завдань загальної середньої освіти, визначеним законом України «Про загальну середню освіту», є формування особистості учнів, розвитку їх здібностей і обдарувань, наукового світогляду [41].

Питання формування творчої особистості були завжди актуальними, однак в умовах докорінних змін в освітній системі, модернізації та реформування освіти вони набувають особливого значення. Це пояснюється тим, що сучасний школяр повинен уміти адаптуватися до мінливих життєвих ситуацій, визначати пріоритетні завдання й мету, критично мислити, виявляти й формулювати проблеми й шукати їх розв’язання, добирати та використовувати потрібну інформацію, уміти спілкуватися в різних соціальних умовах. Реалізувати такі непрості завдання можна лише за умови, якщо людина усвідомлює значення знань, інтелекту і творчості для суспільства, вміє творчо розв’язати будь-які особистісні або суспільні проблеми. Тому питання розвитку творчості, механізмів пізнання та набуття досвіду творчої діяльності залишається актуальним для сучасної школи [20].

В основі визначення «креативна особистість» є поняття «креативність». Це визначення увійшло на початку 70-х років, у результаті експериментальних робіт Д. Богоявленської. Ще на початку 60-х років було визначено приблизно 60 понять креативності, але Л. Репуччі зазначив, що їх кількість зростає з кожним днем. На сьогоднішній день відсутнє чітке та однозначне визначення «креативності», оскільки серед вчених не існує єдності щодо його основних ознак, тому в цілому простежуються різні підходи до вивчення цього процесу.

Представник гуманістичної психології А. Маслоу стверджував, що основна потреба людини – самовиявлення, самоактуалізація та прагнення до самовдосконалення. На його думку, суспільство розвивається тільки тоді, коли воно дасть можливість реалізуватися розумним, сильним і активним особистостям. А. Маслоу певною мірою ототожнив поняття самоактуалізації з поняттям креативності [43].

Перший, хто використав цей термін був М. Вертгеймер, який зазначив у своїй праці «Продуктивне мислення» у 1987 році, що креативність – це здатність до перетворення вихідної інформації [10].

Р. Павлюк вважає, що креативність – творчі здібності індивіда, що характеризуються здатністю до продукування принципово нових ідей і що входять в структуру обдарованості в якості незалежного фактору [54].

Е. Воронцова повідомляє, що креативність – індивідуальна особливість людини, здатність відмовлятися від стереотипних способів мислення у вирішенні певних завдань: побутових, навчальних, соціально-етичних тощо [12].

У сучасному тлумачному психологічному словнику В. Шапара поняття креативність визначається як здатність породжувати незвичайні ідеї, відхилятися від традиційних схем мислення, швидко розв’язувати проблемні ситуації [78].

У сучасних дослідженнях такі вчені, як К. Тейлор, О. Тихоміров активно дотримуються тієї точки зору, що креативність – це створення нового продукту або результат творчого мислення [26]. Але деякі дослідники (А. Брушлінський, В. Моляко, П. Якобсон) наголошують, що при цьому домінує творчий процес створення нового [26]. Таким чином, у сучасній психолого-педагогічній науці креативність розглядається як особова категорія в аспектах: прояву дивергентного мислення; актуалізації інтелектуальної активності та інтегрованої якості особистості [52].

Е. Торренс визначає креативність, як процес виникнення особової чутливості до проблем у зв’язку з відсутністю знань, пошуку їх рішень, формування пропозицій та висунення гіпотез [76].

В іноземній літературі поняття «креативність» (лат. «creatio» – образ, творіння) – це творчість, що має в собі минулі, сучасні та наступні характеристики процесу, внаслідок чого людина створює щось нове, не існуюче до цього. Впродовж недавніх досліджень автори визначили «креативність» як досягнення чогось важливого… Це те, що роблять люди, щоб змінити світ [73].

За Дж. Гілфордом, дивергентне мислення (альтернативне мислення, яке відступає від логіки й проявляється під час розв’язування завдань, що допускають існування багатьох правильних відповідей) є основою креативності. Він виділив чотири основних параметри креативності:

оригінальність – здатність продукувати незвичайні відповіді;

семантична гнучкість – здатність запропонувати нове використання об’єкта;

образна гнучкість – здатність бачити в об’єкті нові ознаки;

спонтанна гнучкість – здатність продукувати різноманітні ідеї в нерегламентованих ситуаціях [6].

Також, слід зазначити, що за дослідженнями Дж. Гілфорда та його співробітників, виділяють 16 гіпотетичних інтелектуальних параметрів, які характеризують креативність людини. Серед них розрізняють: побіжність думки; гнучкість думки; оригінальність; допитливість; здібність до розробки гіпотези; ірреальність, фантастичність [83].

Е. Воронцова, як і Дж. Гілфорд, теж вирізняє чотири типи виявлення креативності:

оригінальність – здатність продукувати ситуації, незвичайні відповіді, рішення;

семантична гнучкість – здатність визначити функції об’єкта й пропонувати різні способи його використання;

образна адаптивна гнучкість – здатність визначити функції об’єкта, щоб побачити в ньому нові можливості;

семантична стихійна гнучкість