Творчі завдання як засіб розвитку креативних здібностей учнів у навчально-виховному процесі

Однією з найважливіших рис творчо спрямованої дитини є велика працездатність і працелюбність, які підкріплюються інтересом до певних об’єктів, знань, захопленістю ними. Тобто, слід зазначити, що інтерес та захопленість – це та енергетично-мотиваційна система, що є джерелом значної працездатності творчої людини.

У нашій країні проблему розвитку творчості учнів вирішують шляхом створення спеціальних шкіл, творчих об’єднань, різних конкурсів [5].

Науковці дотримуються тієї точки зору, що в педагогіці не існує універсальних рецептів навчання творчості, тому вони вважають, що навчити цьому неможливо, бо творчу особистість треба розвивати, використовуючи елементи навчання, але наявність знань зовсім не забезпечує творчості. Так Дж. Стігер з’ясував, що високий рівень розумових здібностей є необхідною умовою для творчості, але не достатньою. Обов’язковою, на його думку, є інтелектуальна незалежність, виняткова допитливість, значна гнучкість під час зіткнення з будь-якими проблемами [7].

Більшість дослідників наголошують на тому, що впевненість у собі, а також твердість у досягненні мети – є найважливішими властивостями креативної особистості. Але з роками, навчаючись у школі, діти, у більшості випадків, поступово втрачають інтерес, віру у свої сили та починає сумніватися у власних здібностях. Щоб відновити сили, віру та інтерес дітей, потрібно використовувати творчі завдання, що передбачають максимальну самостійність школяра й завдання зростаючої складності. Отже, слід «організовувати навчання як пізнання», тобто репродуктивну діяльність оптимально поєднувати з творчою, продуктивною [17].

На думку І. Волкова, для будь-якої творчої діяльності необхідною є наявність у людини таких якостей: нахили до даного виду діяльності, здібності до швидкого навчання, розумової активності, кмітливості й винахідливості; прагнення добувати знання, необхідні для виконання конкретної практичної роботи; самостійності при виборі й розв’язанні задачі; працелюбності; здатності бачити загальне, головне в різному й різне в подібних явищах; потреби у постійному підвищенні кваліфікації. Він вважає, що «дитину треба вчити й розвивати всебічно, щоб дати можливість виявитися її прихованим, можливо дуже глибоко, здібностям. Здійснити це можна лише в процесі навчання під керівництвом дорослих» [11, с. 96].

На необхідність розвитку творчості у дітей вказує відомий італійський письменник Джанні Родарі. Він також пропонує дорослим керувати цим процесом, організовуючи ігри з дітьми, фантазуючи, складаючи казки, вірші, загадки, історії [62].

Таким чином, узагальнюючи велику кількість ознак, які характеризують креативну особистість, виділяють 12 груп: усвідомленість; оригінальність; незалежність – упевненість у собі; схильність до ризику – готовність випробовувати щось нове; енергійність; артистичність; зацікавленість; почуття гумору; потяг до складності; неупередженість – сприйнятливість до нового; потреба в самоті; інтуїтивність [81].

Отже, аналіз філософської та психолого-педагогічної літератури засвідчує, що питання креативності завжди привертало увагу вітчизняних та зарубіжних учених. Проте в науці не склалося єдиної думки щодо розуміння сутності креативності та творчості. Зарубіжні вчені впевнені у тому, що, з однієї точки зору, виявлення креативності не залежить від рівня розвитку інтелекту, а з іншої – переконані, що креативність обов’язково припускає інтелектуальний розвиток вище за середній рівень, оскільки саме такий рівень забезпечує основу творчої продуктивності людини. Тоді як українські вчені дотримуються тієї точки зору, що інструментом креативності є надзвичайно складний процес – мислення, що вимагає оригінального розв’язання проблем чи завдань, характеризується новизною, неповторністю і за наявністю певних методик чи технологій може розвиватися в умовах вивчення шкільних предметів. Загалом, слід відмітити, що креативність стає внутрішнім ресурсом для подальшого розвитку школяра на професійній та життєвій ниві, взагалі – всього майбутнього.

 

 

За визначенням С. Максименка, здібності – індивідуально-психологічні якості особистості, що є передумовою успішного виконання нею певної діяльності. Сферою вияву здібностей людини є всі галузі їхньої різноманітної практичної, наукової і мистецької діяльності [59].

Як зазначає Г. Костюк: «Суспільні умови життя впливають на розвиток здібностей не прямо, не безпосередньо, а через діяльність людини» [36]. У діяльності особистості здібності не тільки виявляються, а й формуються, розвиваються. Конструювання педагогом у процесі навчальної діяльності спеціальних ситуацій, які потребують творчого вирішення, і створення ним для цього відповідних умов відкривають широкий простір для розвитку творчих здібностей учнів.

За спрямованістю або спеціалізацією виділяють загальні та спеціальні здібності. Ці види здібностей пов’язані між собою: людина з розвиненими загальними здібностями має більш сприятливі умови для розвитку спеціальних. Загальні здібності становлять основу розвитку гармонійної особистості, спеціальні – професіонала.

За рівнем розвитку виділяють репродуктивні та творчі здібності. Репродуктивні виявляються в успішності оволодіння знаннями, вміннями, навичками; творчі – у здатності до створення нового, оригінального, до наукових відкриттів. Між ними існує тісний зв'язок: нові відкриття людина робить, спираючись на свої знання, минулий досвід. Однак людина, яка володіє репродуктивними здібностями, не обов’язково має також і творчі, і навпаки [66].

У 1998 р. Л. Момот, Л. Шелестова прийшли до висновку, що творчі здібності відносяться до загальних, оскільки виявляються у будь-якій сфері життєдіяльності на тому чи іншому рівні. Вони мають складну структуру. За даними психолого-педагогічної науки, можна виділити такі основні складові компоненти творчих здібностей: мотивації, інтелектуально-логічні, інтелектуально-евристичні, комунікативні, здібності до самоорганізації. Вони виявляються: мотиваційні