Творчі завдання як засіб розвитку креативних здібностей учнів у навчально-виховному процесі

За поглядами І. Волкова, ефективний шлях розвитку творчих здібностей лежить через самостійну діяльність учнів під керівництвом вчителя. Він вважає, що для розвитку творчих можливостей учнів необхідно розбудити в кожній дитині творця, навчити працювати самостійно, допомогти зрозуміти і знайти себе, зробити перші кроки до творчості.

За визначенням В. Сухомлинського, розвинути творчі здібності – це значить відкрити в кожному учні її найсильнішу сторону, «знайти золоту жилку» і добитися, щоб учень досяг успіхів у тій справі, котра найбільше розкриває її природні задатки.

Розвиток творчих здібностей, на думку О. Захаренка, полягає в тому, щоб поряд з навчальним процесом запропонувати учням такі види діяльності, серед яких кожен знайде стежку, якою піде першим.

Педагоги дотримуються однієї думки: у віці від 5 до 10 років дитини для того, щоб розвинулися її творчі здібності, повинна перебувати у стані інтенсивної діяльності. Творча, бажана, життєрадісна праця, активне ставлення до навколишнього світу – це, за визначенням В. Сухомлинського, «те пальне і чисте повітря, без яких згасає вогник креативності» [50, с. 72]. І. Волков з цього приводу зазначає: «Для того, щоб сприяти розвитку здібностей, треба дати учневі можливість виявити себе в активній діяльності широкого діапазону, починаючи з найранішого віку» [50, с. 72].

У 2008 році І. Гладиліна визначила принципи, на основі яких слід організовувати роботу щодо розвитку творчих здібностей учнів:

принцип інформованості, який полягає в особистісній значимості нового матеріалу для дитини;

принцип діалектичної єдності теорії та практики: важливо, аби школярі від емпіричних спостережень переходили до теоретичних підсумків, а іноді навпаки – повертались до практики;

принцип діалектичної єдності оптимальної взаємодії інтуїтивних та свідомих процедур;

принцип саморозвитку. В організації навчально-виховної творчої діяльності необхідно спиратися на сильні й враховувати слабкі сторони, особливості особистості;

принцип релаксації, який допомагає зняти фізичне, інтелектуальне та емоційне напруження, що виникає під час вирішення певних задач;

принцип оптимального з’єднання індивідуальних й колективних форм творчої діяльності. Необхідно враховувати мету, зміст, рівні проблематики, труднощі різних видів праці;

принцип віри у потенційні можливості дитини [21].

У праці Г. Мелхорн, Х. Мелхорн «Геніями не народжуються: суспільство і здібності людини» (1989) подаються роздуми авторів про те, що не кожна людина реалізує дані їй можливості, що багато що тут залежить від сім’ї та школи. Наводяться численні дані про розвиток інтелекту, про умови і шляхи розвитку творчих здібностей усіх дітей [45].

Як зазначає Г. Селевко у 2006 р., творчі здібності особистості полягають в уміннях: самостійного бачення проблем, критичного, аналітичного, синтетичного мислення, перенесення знань, умінь, навичок у нову ситуацію. Однак визначені риси творчої діяльності не завжди бувають вроджені. Їх можна формувати за допомогою спеціальних технологій. Необхідно виявляти і розвивати творчі здібності школярів, долучати до різноманітної творчої діяльності та навчати їх такому процесу [67].

Погляд на творчі здібності окремих учених полягає в тому, що їх виділяють як незалежний та самостійний фактор. З цієї позиції вчені розглядають інтелект і креативність як незалежні, ортогональні здібності.

Отже, слід відмітити, що проблема творчих здібностей та творчості цікавила мислителів ще від початку систематичного вивчення мислення та його законів. Нині вже багато дослідників звертаються до цієї проблеми і ми бачимо, що у наш час триває процес визначення основних складових вказаних понять.

 

Дослідження теоретичних засад поняття креативності у дослідженнях вітчизняних та зарубіжних вчених й історії становлення питання розвитку креативних здібностей учнів дозволило дійти таких висновків:

У педагогіці та психології термін «креативність» набув поширення у 60-ті роки ХХ ст. За сучасних умов він активно використовується в дослідженнях вітчизняних та зарубіжних вчених. На сьогоднішній день відсутнє чітке та однозначне визначення «креативності», оскільки серед вчених не існує єдності щодо його основних ознак, тому в цілому простежуються різні підходи до вивчення цього процесу. Але ми підтримуємо точку зору більшості вчених, які вважають, що креативність – це результат творчого мислення, здатність особистості творити, створювати щось нове.

Усі дослідження креативності можна розділити на дві частини. Першу частину нараховують праці, що ґрунтуються на концепції креативності як універсальної пізнавальної творчої здібності людини, а дослідження другої частини присвячені вивченню креативності з позиції своєрідності особистісних особливостей креативів.

Таким чином, узагальнюючи велику кількість ознак, які характеризують креативну особистість, виділяють 12 груп: усвідомленість; оригінальність; упевненість у собі; схильність до ризику; енергійність; артистичність; зацікавленість; почуття гумору; потяг до складності; неупередженість; потреба в самоті; інтуїтивність.

Творчі здібності виявляються у здатності до створення нового, оригінального, до наукових відкриттів. У 1998 р. вчені прийшли до висновку, що творчі здібності відносяться до загальних, оскільки виявляються у будь-якій сфері життєдіяльності на тому чи іншому рівні. Треба наголосити на тому, що вже багато років вчителі деяких загальноосвітніх шкіл працюють над розв’язанням проблеми розвитку креативних здібностей учнів. Наприклад, І. Волков займається вирішенням цієї проблеми починаючи ще з 60-х років. Дослідники наголошують, що особливого значення у творчому процесі набуває творча уява, яку треба формувати в учнів