Творчі завдання як засіб розвитку креативних здібностей учнів у навчально-виховному процесі

Залежно від характеру взаємодії вчителя та учня можливо умовно виділити чотири рівні варіативних завдань:

1 рівень – несамостійна (звичайна) активність – сприйняття учнем пояснення вчителя, засвоєння зразку розумової дії при вирішенні задач, виконання учнем робіт відтворюючого характеру.

2 рівень – напівсамостійна активність – характеризується застосуванням знань у нових умовах та участю учня у пошуку способу вирішення поставленої вчителем задачі.

3 рівень – самостійна активність – передбачає вирішення задач репродуктивно-пошукового типу. Учень сам працює по тексту підручника, застосовує набуті знання у новій ситуації, контролює, вирішує задачі середнього рівня складності.

4 рівень – творча активність – припускає виконання самостійних робіт, які вимагають творчого уявлення, логічного аналізу та здогадки, самостійних висновків й підсумків.

Варіативні завдання дозволяють залежно від розв'язуваних на уроці завдань:

осмислювати навчальний матеріал;

закріпляти отримані знання;

формувати та розвивати якості, необхідні для творчої дослідницької діяльності;

оволодіти прийомами репродуктивного мислення;

набувати досвід застосування знань в новій ситуації.

Включення варіативних завдань у навчальний процес має бути обґрунтованим. Їх вибір визначається, по-перше, логікою предмета; по-друге, значущістю матеріалу, що вивчається в загальній системі знань. Перевагу слід віддавати знанням, що вимагають від учня високого ступеня розумової активності на всіх етапах навчального процесу: при вивченні нового матеріалу, при закріпленні і перевірці знань, при повторенні. Разом з тим для розвитку творчих здібностей школярів потрібно, щоб у процесі педагогічного спілкування вчителя і учня школяр був активно включений у навчальну діяльність, вільно виявляв своє ставлення і долав труднощі, які виникли.

Отже, наслідок вищезазначеного, суттєво підвищити ефективність розвитку творчого потенціалу можна лише в тому разі, якщо постійно використовувати у процесі навчально-виховної діяльності творчі завдання. Під час роботи над такими завданнями учні застосовують здобуті знання, уміння та навички, варіюють відомі способи діяльності. Різні рівні розвитку творчих здібностей виявляються в роботі над створенням оригінального продукту: учні або самостійно його моделюють, або за зразком. Крім того, щоб спрямувати дитину до творчої діяльності необхідні так би мовити «потреби творчості». Мається на увазі певний емоційний настрій, мотивація, настанова, ступінь власної активності особистості тощо. Без усіх цих компонентів неможливе виникнення творчої ситуації, а отже, і самої творчості. Таким чином, якщо ми хочемо розвивати творчі здібності, маємо відповідно організувати творчу діяльність.

 

 

Досвід багатьох видатних педагогів і вихователів (К. Ушинського, А. Макаренка, В. Сухомлинського) показує, що іскра креативності або творчості закладена в будь-якій дитині і, що таланти потрібно вирощувати, виховувати, створювати для них відповідні умови. Враховуючи сучасну ситуацію в навчанні, ми можемо сміливо сказати, що у сфері освіти надана значна свобода у використанні нових підходів, розробці педагогічних технологій, які сприяють розвитку креативності дітей. Однак, спираючись на результати багатьох досліджень, в сучасній освіті акцент робиться на суму певних знань, умінь і навичок, тим самим блокуючи розвиток креативності дитини, а також прояв її творчих здібностей. Таким чином, розробка і впровадження в освітню практику педагогічних технологій розвитку креативності особистості набуває в даний час особливу активність [71].

Р. Крачфілдом була розроблена одна з перших методик розвитку креативності дітей. На його думку креативні здібності можливо розвинути лише в процесі рішення творчих завдань. Своїм учням він роздавав книги про пригоди дітей, яким необхідно було розбиратися в детективних історіях. Вони висували різноманітні припущення і ідеї, неодноразово змінювали свої думки, перш ніж прояснювався оригінал історії. У свою чергу П. Торренс вважав, що креативність повинна розвиватися поетапно. Основна ідея його розробленої методики полягає у звільненні мислення від нав'язуваних рамок, стандартів, обмежень, в яких мислить будь-яка людина. Його програма складається з декількох етапів, кожному з яких відповідає свій тренінг.

Перший етап полягає у тому, щоб випробуваний вибрав із запропонованих гіпотез одну, єдино вірну і сформулював правило, яке приведе до вирішення проблеми. Крім того, йому необхідно назвати всі обставини і всілякі наслідки. Під час другого етапу випробуваному пропонуються предмети з певними значеннями і йому необхідно перерахувати всілякі способи їх застосування. Судячи з результатів роботи, П. Торренс дійшов висновку, що якщо мислення звільнити від обмежень, які задають щоденно, то людина почне мислити креативно [25].

Увагу заслуговує значно цікава програма розвитку креативності людини, заснована на п'яти принципах, яку розробив Е. Де Боно. Перший принцип програми побудований на важливості виділення достатніх і необхідних умов вирішення проблеми, яка виникла. На думку Е. Де Боно не слід використовувати всілякі умови без необхідних доказів в даній ситуації, інакше, можна ускладнити процес вирішення. Важливим фактором другого принципу програми є відкидання свого минулого досвіду і підхід до вирішення проблеми нестандартним методом. Для розвитку можливості бачити багатофункціональність речей був розроблений третій принцип програми. Четвертий принцип – розвиток здатності до з'єднання протилежних ідей з різних областей знання і використання таких з'єднань для