Творчі завдання як засіб розвитку креативних здібностей учнів у навчально-виховному процесі

Методика Е. Де Боно являє собою практичний курс розвитку креативності людини, тому становить велику цінність. Під керівництвом Н. Поддʼякова був розроблений фундаментальний напрямок наукових досліджень творчого розвитку дітей шкільного віку. Ключові положення цього напрямку: творче засвоєння школярами суспільного досвіду, загальнолюдської культури, експеримент як ядро творчості школярів, взаємозв'язок саморозвитку і розвитку, евристична структура особистості дитини як вихідна основа всіх різноманітних проявів творчості дітей. У рамках даного напрямку реалізовано значну кількість програм, спрямованих на розвиток креативності дітей шкільного віку.

Широку популярність у свій час одержала розвиваюча програма, розроблена Є. Яковлевою. Вона дотримується тієї точки зору, що основними умовами розвитку креативності є взаємодії дітей і дорослих у відповідності з принципами гуманістичної психології та розвиваючого навчання. Основна думка курсу Є. Яковлевої полягає в тому, щоб забезпечити учнів розумінням самих себе, навколишнього світу, його закономірностей, а також перспектив майбутнього [25].

Особливий інтерес представляє методика Д. Богоявленської, спрямована на розвиток та діагностику креативності дітей. Її програма заснована на наступних принципах:

1) відмова від зовнішнього спонукання і запобігання появи внутрішніх оціночних стимулів;

2) відсутність стелі, як необхідна умова для досягнення простору другого креативного шару – вихід за межі заданого;

3) експеримент не може бути короткочасним, в даному випадку швидкість протікання психічних процесів відступає на другий план [71].

Для розробки курсу Д. Богоявленська використовувала і застосовувала методику «Казкові шахи» і «Морський бій». «Морський бій» – завдання, яке можна вирішити як методом проб і помилок, так і за допомогою виявлення закономірностей. Але найбільш повно ілюструє метод креативного поля методика «Казкові шахи» – шахові задачі на дошці нетрадиційної форми – циліндричної -»згорнутої в трубу». При цьому, попередній шаховий досвід не дає ніяких переваг при вирішенні завдань.

Таким чином, вона робить висновок, що для успішного розвитку креативності дітей, потрібно дотримуватися організації взаємодії принципів розвиваючого навчання, індивідуально-творчого підходу, гуманістичної психології, а також враховувати психологічні та вікові особливості дитини.

Здавна люди прагнули до пошуків нових форм впливу на людську психіку, які сприяли створенню ефективних стимулів у творчому пошуку. До теперішнього часу багатьма педагогами описано близько тридцяти різних методів подібного впливу на творчу активність. Ми розглянемо найбільш популярні і перспективні з погляду застосування їх у шкільній практиці.

Розрізняють індивідуальні та колективні методи стимулювання творчої діяльності [46]. Відомі методи і навіть системи навчання, які застосовувалися в академії Платона, Лікеї Аристотеля, саду Епікура. Ці філософи розвивали у своїх учнів творчість (креативність) в постійних і невимушених дискусіях. Деякі з сучасних методів багато в чому нагадують ці древні. Можна відзначити поширений метод «мозкова атака» (або «мозковий штурм») [77]. Його завдання – вирішення якої-небудь творчої проблеми колективно. Сама «мозкова атака» полягає в тому, що учасники цього методу обговорюють проблему, висловлюють ідеї про шляхи її вирішення. На цій стадії головне – запропонувати якомога більше варіантів вирішення, не критикуючи протилежні думки. Потім припущення учасників фіксуються і вивчаються групою експертів, і з їх числа вибираються найбільш продуктивні. Таким чином, педагогічна сутність «мозкового штурму» полягає в тому, що учасники методу мають можливість висловити свою думку і як можна більше ідей в невимушеній обстановці, стаючи максимально активними і розкутими.

Існує декілька різновидів цього методу: діалоговий, подвійний, масовий, зворотній та інші. Зокрема, так звана реверсована мозкова атака передбачає, на відміну від описаного методу, прояв можливої більшої критичності вже в процесі обговорення проблеми; подібного роду критичні оцінки стосуються всіх недоліків того або іншого пристрою, процесу і т. п.

Метод «синектики» – інший, не менш популярний метод, одна з цілей якого – відійти якнайдалі від звичного, подивитися на проблему з боку, для того, щоб повернутися до первісної її сутності і спробувати знайти рішення. Така діяльність може здійснюватися циклічно, поки не буде вироблено спільне рішення. Цей метод складається з декількох етапів. На першому – починається формування проблеми, аналіз складових її елементів. Після цього даються докладні пояснення з даної проблеми учасникам обговорення, які прагнуть знайти будь-які рішення і задають питання. Після критичної оцінки перших рішень група виділяє головну мету пошуку; при цьому кожен з учасників як би виділяє для себе свою складову загальної проблеми. На другому – всі учасники шукають аналогії, які можуть допомогти у вирішенні даної проблеми. Допускаються найрізноманітніші аналогії, в тому числі і фантастичні. Одна з цілей цього етапу -відійти якнайдалі від звичайного, подивитися на вирішувану проблему як би з боку, щоб потім повернутися до первісної її сутності і спробувати знайти рішення. Така діяльність може здійснюватися циклічно, поки не буде вибране спільне рішення.

Метод синектики вимагає високої кваліфікації керівників як в плані безпосереднього знання проблеми, так і в чисто психологічному. Але застосування цього методу для учнів повинно бути ретельно підготовлене і продумане, як вказує В. Давидов [27], оскільки використання різних аналогій нешкідливо для психіки.

Досить популярним останнім часом став метод морфологічного аналізу, розроблений в первісному вигляді швейцарським астрономом Ф. Цвіккі в 1942 р. Сутність цього методу зводиться до вивчення різноманітних